Домашнє насильство крізь призму війни

Принципи рівності та недискримінації закріплені як в міжнародному, так і в
національному законодавстві, згідно яких всі люди є вільні і рівні у своїх правах і гідності,
незалежно від їхнього віросповідання, соціального становища, статі або кольору шкіри.
Домашнє насильство завжди має свої ознаки – це умисна дія, що призводить до шкоди
фізичному або психічному здоров’ю людини та може відбуватися не тільки між дружиною і
чоловіком, а й між дітьми та батьками. Йому можуть підлягати літні люди, співмешканці.
В Україні  для попередження цього ганебного явища діє Закон України «Про
запобігання та протидію домашньому насильству». Новою сходинкою у боротьбі з
насильством стала ратифікація Україною Стамбульської конвенції, яка набрала чинності
1 листопада 2022 року.
Більшість громадян асоціює домашнє насильство з побиттям, стусанами чи
нанесенням тілесних ушкоджень. Проте, це не так.
Згідно закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
розрізняють чотири види насильства:
– фізичне — умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості,
що призводить до порушення психічного, фізичного здоров’я та навіть смерті постраждалої
людини. Елементом фізичного насилля, зокрема, є відмова від надання допомоги людині,
котра перебуває в небезпечному для життя стані;
– психологічне — форма насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому
числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші дії, що обмежують
волю людини та призводять до емоційної невпевненості;
– сексуальне — посягання на статеву недоторканість іншої людини, дії сексуального
характеру;
– економічне — умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи
документів або можливості користуватися ними, відмова у догляді, піклуванні та отриманні
медичної допомоги, заборона чи примушення до праці, заборона навчатися.
Слід зазначити, що психологічне насильство супроводжує всі інші форми домашнього
насильства.
Війна, яка наразі триває в Україні, тільки загострює ситуацію, адже постраждалі від
такого насильства не завжди звертаються за допомогою, мовляв, не на часі. Зросла
жорстокість в ситуаціях такого насильства – погроза зброєю. Потерпілі бояться, що можуть
просто не встигнути звернутися за захистом. Погрози зброєю траплялися й у мирний час, але
під час війни їх побільшало.
Важкий емоційний та психологічний стан, спричинені війною, можуть стати
каталізаторами такого насильства. Воєнні дії, різноманітні економічні та соціальні чинники
можуть додавати психоемоційного навантаження, і домашнє насильство відбувається навіть
у тих сім’ях, де ніколи насильства не було раніше.
Під час війни однією з найвразливіших категорій населення стали вимушені
переселенці. На це є ряд причин, зокрема психоемоційних, економічних. Є соціально-
побутові причини, коли люди, які звикли мешкати в більших приміщеннях, постійно
перебувають гуртом в одній невеликій кімнаті.
Специфічні проблеми у протидії домашньому насильству мають українські ВПО за
кордоном. Це пов’язано з тим, що вони в переважній більшості не знають, куди їм
звертатися по допомогу. Проблеми можуть бути і через незнання законів країн перебування.
А ще багато хто боїться, що в разі звернення з приводу домашнього насильства їх змусять
залишити країну перебування або вилучать дітей. І це додаткові стримуючі фактори.
Ймовірність депортації через випадки домашнього насильства – величезний міф.
Європейські країни завжди готові протидіяти домашньому насильству – чи серед власного
населення, чи серед вимушено переміщених осіб. Якщо ви стикнулися з ситуацією
домашнього насильства за кордоном, то маєте повне право захищати себе.

Ще одна проблема – мовний бар’єр. Дуже багато людей обмежені в доступі до
ресурсів допомоги, оскільки не знають іноземної мови. Однак, в країнах ЄС діє
універсальний телефонний номер екстреної служби допомоги 112. Там є підготовлені
україномовні оператори, які можуть оперативно зробити все для того, щоб захистити
постраждалу особу з України від домашнього насильства.
Алгоритм дій осіб, які потерпають від домашнього насильства, може бути різним в
залежності від ситуації та обставин, проте, є декілька основних правил та рекомендацій,
дотримуючись яких можна попередити вчинення такого насильства.
Якщо ситуація вдома загострюється, необхідно заздалегідь підготувати так званий
«план безпеки»:
– не залишатися вдома;
– знайти місце, де можна перечекати небезпеку;
– спакувати документи та речі першої необхідності;
– домовитися із сусідами про кодове слово для небезпечної ситуації;
– пояснити дітям, як діяти в такій ситуації, тощо.
У разі, коли особа таки стала жертвою домашнього чи фізичного насильства варто
першочергово викликати поліцію та звернутися до лікаря у травмпункт або до судово-
медичного експерта, щоб своєчасно зафіксувати тілесні ушкодження і визначити ступінь їх
тяжкості. Після цього скласти письмову заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Домашнього насильства можна уникнути, якщо жертва не буде мовчати.
Куди звертатися у випадках домашнього насильства:
– до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;
– на Урядовий контактний центр 15-47 («гаряча лінія»), де цілодобово
надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які
постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно
дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги
потерпілим;

– до системи безоплатної правової допомоги  0 800-213-103;
– до Національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства,
торгівлі людьми та гендерної дискримінації  0-800-500-335 (з мобільного або стаціонарного)
або  116-123 (короткий номер з мобільного).

Управління соціальної
політики ХРДА