Гендерна дискримінація – першопричини, стереотипи та етапи подолання

Гендерна нерівність в Україні стосується економічних, соціальних, політичних та
освітніх нерівностей між чоловіками та жінками України, які виникають через їхню стать.
Згідно з дослідженнями, це актуальне питання на кожному рівні українського суспільства,
де дискримінація жінок є невіддільною частиною повсякденного життя. Першопричини
обставин пов'язані з патріархальною позицією та глибоко закріпленими  гендерними
стереотипами .
Ми не існуємо поза межами історичного, релігійного та культурного контексту.
Більшу частину історії людства жінки сприймалися як матері, дружини і обслуговуючий
персонал для чоловіків. Право голосу жінки почали виборювати трохи більше, ніж сто
років тому. Менш ніж 200 років жінки мають право отримувати вищу освіту та володіти
майном.
В Європі ще до 1960-х років жінки мали отримати письмовий дозвіл від чоловіка,
щоб відкрити рахунок в банку (Франція) і до 1970-х не мали права голосу (Швейцарія). В
деяких мусульманських країнах подібні обмеження діють досі.
Навіть в Сполучених Штатах Америки жінки отримали право на кредитування без
дозволу чоловіків лише в 1974 році. Жінки не мали можливості займатися творчістю і
навіть найталановитіші часто-густо віддавали свої твори чоловікам, бо таким чином вони
отримували можливість побачити світ.
Нерівний підхід до чоловіків та жінок, які відпочатку знаходяться у однакових
умовах, називають гендерною дискримінацією. Так, наприклад, одна з найбільш
розповсюджених проблем у робочій сфері — нерівна оплата праці. Часто чоловікам
платять більше, ніж жінкам, на аналогічних посадах із аналогічним досвідом та
навичками. На керівні посади також нерідко обирають саме чоловіків. Фактично, жінку
обмежують у можливостях кар’єрного розвитку тільки тому, що вона — жінка, не
зважаючи на її професійні досягнення, уміння та здобутки. Для такого явища навіть існує
спеціальний термін — скляна стеля.
У середньому, жінки в Україні мають вищий рівень освіти, ніж чоловіки, але жінки,
як правило, задіяні на низько оплачуваних посадах і отримують тільки 70 % від
середньостатистичної зарплатні чоловіків. Найбільший розрив у заробітній платі виявлено
у фінансовій сфері, а найменший розрив — у сільському господарстві, де зарплата, як
правило, значно нижча, ніж у всіх інших частинах економіки України [13] . Як правило,
жінкам, старшим 40 років, знайти роботу дуже важкою Жінки звільняються частіше, ніж
чоловіки, і часто зазнають  сексуальних домагань  на роботі. Тому українки надмірно
представлені в неформальному секторі економіки, де вони виконують позадоговірну
роботу, яка забезпечує їм основний дохід, але не дає права на пенсії чи інші соціальні
виплати [9]
У сфері сімейних стосунків гендерна нерівність, зазвичай, проявляється у
нерівному розподілі обов’язків між чоловіком та дружиною. Йдеться про популярний
стереотип, нібито вся хатня робота — прибирання, готування їжі, прання — це виключно
жіноча робота. Чоловік, у свою чергу, за цією концепцією має забезпечувати родину
фінансово та бути «головним у сім’ї».
Не можна казати, що чоловіки не страждають від гендерної дискримінації, бо є
стереотипні уявлення про жіночі та чоловічі обов’язки, а також про чоловічі та жіночі
професії. Жінки, в переважної більшості, зневажливо ставляться до спроб чоловіків
перейняти обов’язки, які в певній культурі або суспільстві визначені, як жіночі.

З метою недопущення гендерної нерівності та подолання уже наявних негативних
явищ:
– у вересні 2005 року прийнято ЗУ «Про забезпечення рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків»;
– у 2017 році Кабмін скасував так званий перелік «нежіночих» професій. Це
близько 450 посад у різних галузях — будівництві, металургії, транспортній, авіаційній,
гірничій сферах, тощо, на які раніше жінок не брали;
– у січні 2019 року набув чинності ЗУ «Про протидію домашньому
насильству». Це важливий аспект у боротьбі з гендерною нерівністю, адже, за даними
ООН, 90% постраждалих від домашнього насильства — це жінки;
– у 2020 році Україна приєдналася до «Партнерства Біарриц». Воно передбачає
багато різних викликів щодо створення рівності в країні, і один із них – зменшення
розриву в оплаті праці жінок і чоловіків. На той момент розрив в оплаті праці між
чоловіками й жінками становив у середньому 20,4%.
Наступний етап – ратифікація Україною «Конвенції Ради Європи про запобігання
насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами»,
відому як «Стамбульська конвенція» (набула чинності 1 листопада 2022 року). Мета
документу – зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок.
Гендер – це те, якої поведінки суспільство очікує від людини певної статі. Тобто це
очікування, що людина відіграватиме певну роль в житті, якщо вона народилася
чоловіком або жінкою. Конвенція пропагує та захищає право людей на вільне від насилля
життя та забороняє всі види дискримінації жінок.
Ратифікація Стамбульської конвенції є найбільш рішучим кроком у боротьбі з
гендерно обумовленим насильством, що гарантуватиме істотні зміни в законодавстві та
роботі державних інститутів відповідно до міжнародних стандартів.
Управління соціальної політики
Херсонської РДА