Як впоратися з втратою дому? Поради психотерапевта

У Міжнародній організації ООН з міграції1 підрахували, що у травні 2022 року кількість українців, які вимушено покинули домівки, становила 7,1 мільйона людей. Усім їм психологічно важко впоратися з тимчасовою втратою дому. Найважче тим, кому немає куди повертатися, бо дім знищили. Ми поговорили про переживання втрати дому та адаптацію до нових обставин з когнітивно-поведінковою терапевткою Світланою Ровновою.

Як людина переживає втрату? Які емоції та почуття відчуває?

Згідно з популярною теорією, яка не підтверджена дослідженнями, всі люди переживають будь-яку втрату однаково, зокрема проходять п’ять етапів: заперечення, гнів, торги, депресію та прийняття.

Насправді це не так. Кожна людина переживатиме втрату дому по-своєму, тому що її емоції та почуття залежатимуть від різних факторів. Значення, яке людина надає тій чи тій ситуації, може викликати радість, а може – сум чи злість. Наявність ресурсів у людини – матеріальних (гроші, робота, житло, їжа), соціальних (друзі, сім’я, колеги, знайомі, волонтери) – також дуже впливає на те, як вона почуватиметься та що саме робитиме. Якщо людина має відчуття, що вона не сама і їй допоможуть, то легше перенесе втрату дому. А якщо не матиме людей, які підтримають, то втрата дому буде більш болючою. Також без грошей, роботи та соціальних зв’язків буде важче знайти новий дах над головою.

До того ж у кожного є глибинні переконання про себе, інших людей та світ загалом. Якщо людина вважає, що вона слабка, а світ і люди навколо – небезпечні, то їй важче буде шукати нове житло та адаптовуватися до зміненої реальності. Не менш важливими за інші фактори є гнучкість самооцінки та впевненість у собі. Якщо й в мирному житті людина була впевнена, що не може впоратися з життєвими викликами, то через втрату дому та війну буде впевнена, що не зможе адаптуватися.

Також кожна людина має індивідуальні життєві цінності. Тому втрата дому буде мати різне значення. Для когось цінністю буде стале місце для проведення часу з друзями чи родиною, а для когось цінна мобільність. Тому емоції будуть різними.

Залежно від усіх цих факторів людина може переживати гостру реакцію на втрату і негостру.

Гостра і негостра реакція на втрату дому

Негостра реакція – це емоції та почуття, з якими людина може впоратися самостійно. Вони не заважають їй жити й адаптовуватися до змін.

Людина, яка вірить у себе, у якої зафіксовані в пам’яті власні попередні досягнення і є гроші на перший період, яку оточують близькі люди, найімовірніше, не буде переживати гостру реакцію на втрату дому. Буде сумувати, згадувати рідну кухню чи улюблену деталь інтер’єру, але зможе адаптуватися до життя в іншому місці.

Гостра реакція – це сильні емоційні стани: тривога, смуток, злість, безнадія. Гостра реакція на втрату ділить життя на «до» і «після» та суттєво впливає його на якість. Людина не може продовжувати повноцінно жити (відмовляється від рутини, роботи, не хоче спілкуватися з людьми).

З негострою реакцією на втрату дому люди переважно можуть впоратися самостійно. Тому поговоримо про гостру реакцію – саме з нею потрібна допомога.

Як впоратися з гострою реакцією?

Переживання втрати – не пасивний процес. І дорога переживання долається легко, якщо немає перешкод.

Перешкодами можуть бути:

Псевдооптимізм («все буде добре»). Таке переконання нереалістичне. Ніхто не знає, що точно станеться в майбутньому. Також це не дозволяє адаптуватися й щось робити: мовляв, все буде добре само по собі. Життя – не пасивний процес. Тому нам доведеться щось робити сьогодні для кращого майбутнього.

Застрягання думками у втраті та румінація. Людина дуже часто прокручує у думках спогади про попереднє житло і не живе в реальності.

Блокування емоцій та уникнення розмов про втрату. Усі емоції потрібно прожити, щоб прийняти реальність такою, якою вона є.

Cпостерігання за лідерами думок, з якими не знайомі в реальності. Тобто віра в те, що публічні люди завжди позитивні q ніколи не переживали втрату. Але це не так. «Горе – це ціна, яку ми платимо за любов», – сказала королева Єлизавета у 2001 році, висловлюючи співчуття2 у зв’язку з терактом у Нью-Йорку. Тому кожна людина переживає втрати. Це частина нашого життя.

Віра в те, що втрата – це лише період в житті, який минає. Втрата житла, близьких, улюблених тварин залишається в нашій пам’яті до смерті. Але гостра реакція на втрату переходить в інтегровану. Тобто до кінця життя ця втрата буде викликати щемливі емоції, але вони будуть значно спокійнішими й не заважатимуть жити далі. Людина буде розуміти, що щось втратила, буде згадувати попередній дім, тільки це болітиме менше, не вибиватиме з колії.

Дуже велику роль відіграють ЗМІ та лідери думок, які кажуть, що через місяць війна закінчиться. Це дає фальшиву надію, що спричиняє «завмирання». Людина сидить, нічого не робить і чекає на кінець, сподіваючись, що все буде, як раніше. Одна хоч би де ви були зараз – життя змінилось, і до цих змін потрібно адаптуватися.

Модель переживання втрати

Ця модель складається з двох паралельних компонентів: переживання емоцій від втрати дому та адаптація до змін, нової реальності.

У психотерапії цей процес порівнюють з серфінгом: потрібно балансувати між цими двома компонентами, як на хвилях. Якщо щось одне переважатиме, то людину накриє великою хвилею. Не можна блокувати переживання емоцій і не можна відкладати адаптацію до змін в житті.

Потрібно визнати реальність, а не заперечувати. Також не уникати розв’язання завдань, пов’язаних із втратою (до прикладу, забрати речі, які залишилися). Не втікати від думок та розмов про втрату житла. Не блокувати емоції, які виникають.

Як впоратися з емоціями?

Виділити певний час та місце на переживання емоцій. До прикладу, годину на день у ванній друзів. Зрозуміти: яке значення ви надаєте цій втраті, що саме втрачено, за чим саме сумуєте. Відвести цій втраті окреме місце в пам’яті.

Потрібно поплакати в безпечному місці стільки часу, скільки ви собі на це виділи. А от злість часто призводить до зривів і конфліктів з рідними, близькими та ускладнює людині життя.

Як же прожити злість?

Злість – важлива реакція на події, яку не потрібно блокуват. Варто її прожити так, що не зашкодити ні собі, ні іншим.

Якщо ви злитеся, проклинаєте і б’єте посуд – це ніби випити отруту з надією, що помре путін. Такі прояви злості забирають стосунки, псують здоров’я.

Можете запитати у себе:

– Що я роблю зі злістю?

– Чи ця злість є проактивною і продуктивною?

– Чи вона спрямована на винуватців?

– Чи спрямована ця злість проти мене і забирає в мене ще більше?

– Хочу кричати, щось бити. Як це проявити?

– Що я можу зробити?

Потрібно зупинитися, подумати, діяти. Можна піти в спортзал, побігати, піти на вишкіл, на мітинг, на бокс, в тир, зайнятися єдиноборствами, кричати на мітингу чи в лісі, написати гнівний лист в щоденнику, нотатках чи на папері та спалити, зробити ляльку вуду і відрубати їй голову, бити подушку, грати дартс з портретом путіна. Це екологічне виплескування емоцій, яке не шкодить іншим.

Проживання емоцій – неприємний момент, якого часто уникають, але це необхідно, щоб жити далі.

Як допомогти собі адаптуватися?

Почати варто з елементарного – відновлення своєї рутини (пити каву, готувати їсти, проводити час з близькими, дотримуватися режиму сну тощо). Пізніше, коли з’явиться більше сил, можете збільшувати завдання та починати шукати краще житло, роботу. Зрозуміло, що відновлювати рутину доведеться в тимчасовому прихистку.

Потрібно зрозуміти свій сенс життя. Варто поставити собі такі запитання: «Для чого я живу або для чого маю продовжити жити? Хто я? Що я можу? Що робив/ла раніше? Як ставав/ла на ноги раніше? Що мені допоможе зараз вибратися?». Усвідомте свої цінності: «Що для мене цінно в житті? Як це можна реалізувати?». Зрозумійте свої матеріальні та соціальні ресурси і з огляду на це реогранізуйте життя.

Визнати втрату, прийняти, дати волю почуттям, адаптуватися до змін – це все краще робити одночасно і пам’ятати про «серфінг». Важливо мати проактивну позицію: просити про допомогу, знайомитися з людьми, підтримувати спілкування з рідними та друзями, вірити в себе. Звісно, якщо бачите, що без допомоги не обійтися, зверніться до психолога або психотерапевта і не бійтеся просити про підтримку друзів та рідних.

Втрати – частина нашого життя, але це не означає, що ми не маємо відчувати через них смуток. Важливо дозволити собі відчувати все й повільно знайти та облаштувати нове місце проживання так, щоб було комфортно, наскільки це можливо у ваших умовах.