Кожна вакцина має свій спосіб введення.

Спосіб введення вакцин залежить від їхнього складу та призначення.

Живі вірусні вакцини можна вводити як підшкірно, так і внутрішньом’язово. Це обумовлено тим, що імунна система людини здатна розпізнати живі частки вірусу навіть у разі неглибокого введення у шкіру. До живих вакцин належать щеплення проти кору, епідемічного паротиту, краснухи.

Неживі вакцини та анатоксини вводять лише внутрішньом’язово. Вони містять вбитий вірус, тому їх потрібно вводити глибоко, щоб імунна система розпізнала його і сформувала імунну відповідь. Якщо неживу вакцину ввести підшкірно у жировий шар, то організм просто не відреагує на неї, а таке щеплення вважатиметься недійсним.

До неживих вакцин належать вакцини проти дифтерії, правця, кашлюка, Хіб-інфекції, гепатиту B, інактивована вакцина проти поліомієліту.

Живі бактеріальні вакцини, до яких належить вакцина проти туберкульозу БЦЖ, вводяться лише внутрішньошкірно. Підшкірне чи внутрішньом’язове введення вакцини БЦЖ може призвести до ускладнень.

Деякі вакцини, як-от оральна поліомієлітна вакцина, вакцина від ротавірусу, крапають у рот для того, щоб сформувати місцевий імунітет у кишківнику.

Зараз розробляються вакцини у формі спреїв, які можна забризкувати в рот чи ніс.

Незалежно від способу введення, вакцини захищають нас від небезпечних хвороб та рятують мільйони життів.