Це сталося на Херсонщині.

Це сталося на Київщині. Загарбники ґвалтували дівчинку та маму, батька били й змушували спостерігати. Нині сім’ї також надається психологічна допомога.

Ще одна родина на Київщині, мама, донька й онука, зазнавала насильства від окупантів два тижні. Тепер їй постійно надається психологічна підтримка.

Це сталось у Святогірську. Жінку ґвалтувало троє військових РФ. Нині вона працює із психологом і навіть допомагає іншим жінкам, над якими так само чинилося насильство.

Це лише деякі випадки сексуального насильства, учиненого російськими загарбниками, які розслідує Офіс Генерального прокурора. А загалом ОГП зафіксував 171 такий факт. За цими цифрами не лише жінки. Серед постраждалих 39 чоловіків і 13 неповнолітніх, зокрема хлопчик. Ми знаємо про це, бо постраждалі та їхні близькі знайшли сили свідчити. Скільки страждають мовчки, тим більше на поки що окупованих територіях, ми не знаємо.

Розповіла про це на міжнародному форумі United for Justice. Участь у ньому взяли перша леді Латвії пані Андра Левіте, Президентка Європейського парламенту пані Роберта Мецола, пані віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина та спецпредставниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту пані Праміла Паттен.

Цей захід має стати юридичним «Рамштайном», який допоможе об’єднати зусилля для притягнення всіх винних у скоєнні міжнародних злочинів проти України до відповідальності.

Адже правда в тому, що потерпілий ніколи не несе відповідальності за злочин. Відповідальний лише виконавець.

Завжди винний нападник, агресор, а не жертва. Ось що мають знати постраждалі. Вони мають знати, що держава завжди на їхньому боці й усе міжнародне право, увесь вільний світ на їхньому боці. Повинні гарантувати підтримку та психологічну допомогу кожному. Та головне, усі ми зобов’язані гарантувати їм найголовніше – справедливість. Покарання для їхніх кривдників. Але це потрібно не лише постраждалим, не лише українцям.

Засудження російських зґвалтувань й інших їхніх воєнних злочинів потрібне як прецедент. Щоб будь-який потенційний агресор, колективний ґвалтівник у світі знав, що подібне не минеться безкарно, що краще не нападати – навіть не пробувати.

Засудження російських ґвалтівників потрібне, щоб не ґвалтували більше нікого, щоб світ став безпечнішим і людянішим місцем, у якому зло знаходить покарання.