Приклади незламності: Переселенець з Херсонщини відкрив ветеринарну клініку в Луцьку
Перші місяці війни Тарас Савченко жив у Херсоні та продовжував працював ветеринаром – купив велосипед, щоб їздити до людей додому. Перед псевдореферендумом вони з дружиною, батьком, трьома собаками та двома котами вирішили виїжджати. У новому місті чоловік започаткував власний бізнес і продовжив лікувати тварин.
Тарасу Савченку 25 років. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну разом з дружиною Дашею він мешкав у Херсоні та працював ветлікарем. Навіть з початком війни сім’я не планувала покидати рідне місто, сподіваючить на швидку перемогу України. Однак після двох місяців російської окупації, напередодні псевдореферендуму, молоді люди все ж вирішили шукати прихистку на заході країни. Тарас та Даша скористалися практично останнім шансом виїхати з міста, адже наступного дня російські окупанти закрили практично всі шляхи.
“Я працював ветеринаром, дружина шила одяг. Напередодні повномасштабного вторгнення ми орендували декілька приміщень на ринку і хотіли працювати самі на себе. Вже робили ремонти, закупили товар, відкрили ФОП”, – розповідає Тарас.
Однак всі плани молодої пари зруйнувала війна. Думки про власну справу в Херсоні довелося відкласти, хоч роботи в Тараса і не поменшало.
“Ми всі вийшли на роботу 24 лютого. Бо люди масово скуповували корми для своїх домашніх улюбленців, під ветклінікою стояли великі черги”, – згадує чоловік.
Стало зрозуміло, що ворог російські війська все ближче. В місті почалася паніка, хтось негайно покидав домівку, хтось скуповував продукти і речі, а дехто просто сидів вдома. Тарас теж не спішив робити різкі кроки.
“Ми не приймали поспішних рішень. В нас була надія, що наші захисники втримають оборону і росіяни таки не прийдуть. Ми сподівалися, що будемо в сірій зоні, що буде час все обдумати”, – ділиться спогадами херсонець.
Однак за кілька днів російські війська все ж увійшли в місто. Тарас згадує, що спочатку ходив на мітинги, але згодом вони припинились. Люди почали телефонувати йому з проханнями приїхати і полікувати тварин вдома, так чоловік почав працювати на виїзді.
“Я купив велосипед і їздив по місту. Було чимало таких викликів. Найбільше пам’ятаю, як допомагав собаці, якого поранило російським уламком”, – каже ветеринар.
В другій половині квітня в Херсоні почали анонсувати проведення псевдореферендумів, а жителів міста, які хотіли його покинути, випускали все рідше.
“Ми зрозуміли, що можемо взагалі не виїхати звідси, що на Херсон чекає та сама доля, що і на Маріуполь. Його будуть бомбити, поки не зруйнують зовсім. Нам не хотілося залишатися під росіянами”, – розповідає чоловік.
Тарас з батьком, дружиною, трьома собаками та двома котами залишили домівку в перший день Великодня зранку. Людей, які їхали в той день після обіду, з міста вже не випустили.
“Нам не було страшно виїжджати. Не було вже важливо, що їсти і де спати. Важливий був лиш сам факт присутності вільного повітря. Багато міст проїжджали: Кропивницький, Умань, Вінницю. І в кожному з них я ставив собі запитання “А якщо ми залишимось тут?”. Та все ж зупинилися на Волині. Спершу поселилися в готелі, а згодом переїхали в гуртожиток”, – розповідає Тарас.
Адаптуватися до місцевого життя чоловіку було не складно. Свою роль в цьому процесі зіграла його україномовність, вважає переселенець.
“Тут я дуже швидко став місцевим. Навіть коли зараз їду десь в транспорті і чую російську мову, то мені це ріже слух. Люди перебільшують, думаючи, що жителі Херсонщини розмовляють російською. Це не так. В дитинстві я часто переїжджав й міняв школи, і лише в одній був єдиним україномовним. Тоді мені ще дали кличку Патріот”, – згадує Тарас.
Після переїзду чоловік спершу влаштувався на роботу у місцеву ветеринарну клініку. Однак пропрацювавши місяць зрозумів, що треба рухатися далі.
“Зарплата там була не найкраща, до того ж там була вакансія лише асистента, а я маю достатньо навичок, щоб бути лікарем. Після мого звільнення ми з дружиною просто клеїли оголошення про послуги ветеринара, а потім я вирішив відкрити свій кабінет”, – говорить Тарас.
Щоб відкрити клініку, Тарас взяв кредит в банку, орендував приміщення на Відродження, 58, купив деяке обладнання, ліки та хірургічні інструменти. Тварин лікує сам, йому допомагає дружина, яка зараз отримує ветеринарну освіту. Нині, каже переселенець, вони мають достатньо пацієнтів, серед яких не лише коти і собаки, а й хомячки, щурі та навіть ворона і єнот.
“Однією з найперших наших успішних пацієнток була морська свинка. В неї виявили камені в сечовому міхурі. В якійсь клініці власникам сказали, що операція коштуватиме шалені гроші. Тож вони принесли її до нас – усипляти. Але нам вдалося врятувати тваринку”, – пригадує Тарас.
Чи повернеться Тарас в Херсон після війни, він поки не знає. Каже, зараз мислить тверезо і живе одним днем, тож плани можуть змінюватися разом з обставинами.
За матеріалами: https://cutt.ly/x83AJox