Соціальне підприємництво як відповідь суспільства на соціальні потреби

Соціальне підприємництво в Європі і в Україні – основні тенденції

За даними Європейської комісіі на сьогодні у Європі існує 2 мільйони соціальних підприємств (10% від усього європейського бізнесу) на яких працюють понад 11 мільйонів співробітників (6% працюючих осіб у регіоні). Основними організаційно-правовими формами соціальних підприємств у європейських країнах є кооперативи (зокрема, у Португалії – «кооперативи соціальної солідарності», у Франції – «соціальні кооперативи колективної власності», в Італії – «соціальні кооперативи», в Іспанії – «кооперативи соціальних ініціатив» тощо) або компанії (наприклад, у Великобританії – «компанії, що працюють в інтересах громади», у Бельгії – «компанії соціальної мети»).

Загалом Європейська комісія виділяє чотири основні сфери, в яких працюють соціальні підприємства:

робоча інтеграція – навчання та інтеграція людей з обмеженими можливостями та безробітних; особисті соціальні послуги – здоров’я, благополуччя та медична допомога, професійне навчання, освіта, медичні послуги, послуги з догляду за дітьми, послуги для людей похилого віку або допомога малозабезпеченим людям; місцевий розвиток територій, що знаходяться в неблагополучних районах – соціальні підприємства в віддалених сільських районах, схеми розвитку/реабілітації мікрорайонів в міських районах, допомога у розвитку та співпраця з третіми країнами; інше – включаючи переробку, захист навколишнього середовища, спорт, мистецтво, культуру та історичне збереження, науку, дослідження та інновації, захист прав споживачів та любителів спорту.

Наприклад, більшість німецьких соціальних підприємств вирішують проблеми незахищених верств населення: мігрантів та біженців, безробітної молоді та людей з інвалідністю. Так, міжнародна платформа Кірон дає змогу біженцям здобути освіту і кваліфікацію дистанційно – у будь-якому місці і в будь-який час. Також вже понад 20 років у Німеччині діє організація Social impact, яка підтримує і консультує соціальні підприємства, позиціонуючи себе як «агентство соціальних інновацій». У 2011 року цією агенцією запроваджена інкубаційна програма Social Impact labs, що стала платформою для соціальних підприємців та фрілансерів. Соціальних підприємців кредитують федеральні банки, у них інвестують венчурні фонди, набувають популярності краудфандинг і групові інвестиції. Як результат, у Німеччині нараховується близько 100 тисяч соціальних підприємств на яких зайняті понад 2,5 мільйона працівників, що утричі більше, ніж працівників у галузі виробництва авто, де працює 750 тисяч робітників.

          Що стосується України, то згідно з незалежними дослідженнями на даний час в країні існують та застосовуються три основні форми соціального підприємництва:

некомерційні організації, що  займаються підприємництвом у сфері своєї основної діяльності; некомерційні організації відкривають власні підприємства, частина доходів яких йде на фінансування їх соціальних програм; підприємства для людей з обмеженими можливостями: компанія звільняється від сплати податку на прибуток, якщо більше 50% її співробітників – люди з обмеженими можливостями.

Соціальне підприємництво в розвинених країнах є дуже значним ресурсом для суспільства та держави у вирішенні багатьох питань, тому соціальне підприємництво називають еволюцією бізнесу або навіть революцією для неприбуткової діяльності. В нинішніх умовах ця тема дуже актуальна для України, адже сучасні виклики українського суспільства, а саме військові дії та проблеми внутрішньо переміщених осіб, створюють додаткові причини щодо активізації соціальних ініціатив.

 Як стати соціальним підприємцем? 

Зараз в Україні не існує  спеціального законодавства, що регулює соціальне підприємництво, та нормативних вимог до охочих стати соціальними підприємцями. Але це не означає, що це, відносно нове, явище не може існувати в межах чинного українського законодавства, оскільки соціальні підприємства можуть реєструватися в тих організаційно-правових формах, що доступні для звичайного бізнесу.

Існують певні стандартні вимоги для тих, хто планує бути визнаний соціальним бізнесом, наприклад, європейськими інвесторами.

По-перше, потрібно все ж таки бути підприємцем. Як виняток, можна нести соціальну місію в межах громадської або некомерційної організації. По-друге, необхідно дійсно мати соціальну мету, яка має бути зазначена в статуті або в інших організаційних документах.

Сьогодні в Україні соціальне підприємництво діє в межах малого та середнього бізнесу і як інструмент самофінансування громадських організацій, що прагнуть фінансової сталості. Поки що воно не може охопити великий бізнес за обсягом своєї діяльності та можливостей.

Найбільш популярна форма — фізична особа-підприємець (ФОП). Головна перевага цієї форми — досить проста і швидка процедура створення, управління і оподаткування. Але у цієї форми є певні недоліки. По-перше, ФОП в процесі своєї підприємницької діяльності несе відповідальність всім своїм майном. По-друге, у випадку реєстрації як ФОП, всі процеси зав’язані на одній людині, тобто досить складно в такій формі засновувати підприємства, в яких залучені декілька партнерів.

Друга популярна форма ведення підприємницької діяльності в Україні — товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Її головна перевага помітна у самій назві – засновники несуть відповідальність винятково в межах свої внесків у статутний фонд. Окрім цього, при реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю є можливість закріпити частки засновників і партнерські взаємовідносини. Але у цієї форми є і певні недоліки, як то:  трохи складніша процедура реєстрації та більш серйозні вимоги для бухгалтерського обліку і отримання прибутку засновниками у порівняннні з фізичною особою-підприємцем.

Третя доступна для СП форма – громадська організація. Закон України “Про громадські об’єднання” надає громадським організаціям право займатися підприємницькою діяльністю, але за певних умов насамперед йдеться про умову про заборону на розподілення прибутків, тобто всі прибутки, згенеровані в результаті підприємницької діяльності, мають направлятися виключно на статутну діяльність організації.  Є ще низка важливих законодавчих умов. Але є і величезна перевага — неприбутковий статус організації, і, як наслідок — звільнення від сплати податку на прибуток”.

“Тренд в тому, що тренди відсутні, – вважає Анна Смакула. – В Україні досі немає чіткого визначення поняття “соціальне підприємництво” та поки немає якихось пільг для таких бізнесів. Саме тому кожна історія соціального підприємництва – унікальна. Це такий собі шлях спроб та пошуків.

Починаючи від ідеї і до вже успішно діючого соціального підприємництва, кожна ініціатива проходить свій унікальний шлях — ресурси, фахівці, гранти, навчання, просування. А також, залежно від контексту, — регіон перебування, стартовий капітал, знайомі фахівці чи експерти, сарафанне радіо та інші компоненти випадковості. Тому це такий собі шлях спроб та пошуків.

“Більшість активістів — не професійні підприємці та мають дуже різний досвід, — говорить Анна Смакула. — Тому на самому початку кожен зіштовхується з проблемою експертності. Соціальне підприємство — це в першу чергу бізнес, що вимагає знань та інструментів. Клієнти не сприймають соціальні підприємства як соціальні. Вони оцінюють якість продукції або послуг. Заради крутої соціальної ідеї можуть купити щось один раз, але не системно. А кожному підприємцю для успішної роботи потрібні постійні клієнти.

Соціальне підприємництво, на відміну від традиційного бізнесу, несе на собі подвійне навантаження та подвійні ризики: соціальні та економічні. Це означає, що такий бізнес повинен виділяти частку свого прибутку не на самозбагачення, а на розвиток соціальних проектів, які за своєю суттю є неприбутковими, а іноді навіть збитковими. Крім того, для досягнення успіху та гарних показників соціальному бізнесу необхідно бути більш професійними, ніж класичним підприємцям через вищезазначене подвійне навантаження. Так, для того, щоб соціальний бізнес був успішним, він повинен однаково гарно вміти вести як бізнес складову, так і вміти орієнтуватися у соціальній складовій і соціальному маркетингу. Відповідно до запропонованого нами проєкту зміни законодавства з боку соціальних підприємств повинен бути постійний вклад (на рівні 30 % від прибутку) або 50 % осіб від тих, що працюють на підприємстві, повинні бути з вразливих верств населення. Деякі експерти пропонують дещо інші обсяги та процентне співвідношення, але в будь-якому варіанті постійний соціальний вклад та послуги для вразливих верств населення є обов’язковою вимогою.

Саме тому освіта є невід’ємною складовою для досягнення успіху. Наразі, існує досить багато різних безкоштовних онлайн курсів, тренінгів, вебінарів та програм, що фінансуються різними донорськими організаціями, метою яких якраз і є надати освітню (компетентну) базу. Є також й безкоштовне навчання на онлайн платформах: Prometheus – “Підприємництво. Власна справа в Україні” – розрахований на 5 тижнів, складається з 10 уроків. Coursera – курси англійською мовою з субтитрами, базові знання можна отримати безкоштовно. Google Digital Workshop – там доступні курси, що допоможуть у роботі створеного бізнесу. Наприклад, налаштувати маркетинг чи створити сторінку у соціальній мережі.

Також існують різні платформи соціальних підприємців, де спілкуються, обмінюються досвідом, підтримують один одного. Наприклад: спільнота “Social Business in UA“ – проект із розвитку соціального бізнесу, “Social Entrepreneurship Bridges/ Містки соціального підприємництва” – платформа для обміну досвідом між соціальними підприємцями та експертами в цій сфері з різних регіонів України, “Жінки в Бізнесі Українська Платформа Women in Business” – об’єднують жінок-підприємиць, представниць жіночих бізнес-асоціацій та менторів для розвитку і навчання.