30 років Конституції України: три десятиліття Основного Закону незалежної держави

Ухвалення Конституції 28 червня 1996 року стало однією з найважливіших подій новітньої історії України. Після майже доби безперервної роботи Верховна Рада України прийняла документ, що визначив правові основи суверенної держави, її територіальну цілісність, систему державної влади та гарантії прав і свобод громадян.

Водночас український конституціоналізм має значно глибші історичні корені. Його витоки сягають часів Київської Русі та «Руської Правди», Литовських статутів, гетьманських універсалів, а особливе місце в історії займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року – один із найвизначніших документів європейської політико-правової думки свого часу. Конституційні традиції продовжували розвиватися в добу Української революції 1917–1921 років, у діяльності Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Карпатської України та Української головної визвольної ради.

Конституція незалежної України стала логічним продовженням багатовікової боротьби українського народу за власну державність. У її основу покладено найвищі демократичні цінності: повагу до людської гідності, свободи, рівності, справедливості та верховенства права. Стаття 5 Конституції закріплює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за свою свободу, незалежність і європейське майбутнє, Конституція залишається не лише юридичним документом, а й символом державності, єдності та незламності українського народу. Вона нагадує, що права, свободи й демократичні цінності потребують щоденного захисту та відповідальності кожного громадянина.