Бізнес чи соціальна місія: як працюють херсонські підприємці, попри щоденні ризики втратити все

 У сьогоднішньому Херсоні все важче впізнати його довоєнні риси. Від залізничного вокзалу і до Дніпра центральний проспект майже пустий, людей на вулицях мало, багато руйнувань від обстрілів, вітрини магазинів і кафе забиті фанерою, поодиноке світло в квартирах…

Тривожна тиша і звичні вибухи, по звуках яких місцеві розрізняють виходи, прильоти і навіть локації. Безхатні тварини, бабусі з пакунками гуманітарної допомоги, військові пікапи та комунальники у бронежилетах – усе це атрибути багатьох прифронтових міст сьогодення.

Водночас у Херсоні працюють супермаркети з широким асортиментом товарів, функціонують банки, АЗС, поштові служби, таксі, магазини косметики, одягу та інші бізнеси. Здається, вони надають звичні послуги й товари. Втім, у сьогоднішніх умовах кожен маленький підприємець тут – це сміливець, який щодня ризикує, аби ті, хто залишаються в місті, могли відчувати хоч якусь нормальність поряд із трагедіями, що стали буденністю.

Ось декілька історій незламних херсонських підприємців.

Пекарня як пункт незламності

Олександр щодня навідується до своєї пекарні у мікрорайоні ХБК. У невеликому приміщенні розташоване і виробництво і зона для гостей, щоб перекусити і випити кави. Здається, тут завжди є відвідувачі. Люди вітаються і теревенять про те, як пройшла ніч: що й куди летіло, чи ніхто не постраждав. Швидко складається враження, що тут усі всіх знають.

До великої війни чоловік мав п’ять таких затишних закладів. Два з них тільки починали роботу на окупованому нині лівобережжі Херсонщини. “Їхня доля точно невідома. В Олешках, мабуть, усе знищене, а у Великих Копанях я ще минулого року чув, що приміщення віджали місцеві колаборанти, переписали на себе і користуються”, – розповідає херсонський підприємець Олександр.

Під час окупації, коли ще був цілий Антонівський міст, чоловік устиг вивезти обладнання з Олешок і заховати в Херсоні. Його команда продовжувала пекти хліб та інші вироби навіть у складні перші місяці вторгнення, коли полиці в магазинах швидко порожніли, а за звичними товарами утворювались годинні черги. Безперебійну роботу пекарень вдалося налагодити завдяки кільком факторам: надійні постачальники борошна, якими стали фермери з лівого берега, та постійний пошук інших інгридієнтів, які часто доводилося перевозити через лінію фронту з підконтрольної Україні території.

Після звільнення Херсона, особливо у перші тижні, коли в місті не було електрики, централізованого тепла і води, пекарні Олександра, як і багато інших кафе у місті, перетворилися на маленькі “пункти незламності”. Тут можна було заряджати телефони, бо працював промисловий генератор, зігрітися, купити свіжу випічку, воду та інші продукти.

Уже в листопаді 2022 року російські війська почали обстрілювати Херсон із лівого берега Дніпра. Одні бізнеси намагалися швидко відновити роботу у звільненому місті, інші ставили перед собою логічне питання: чи варто ризикувати майном, життям і здоров’ям персоналу?

Одну пекарню, що неподалік залізничного вокзалу, Олександр був вимушений закрити через обстріли. Невдовзі чоловік узяв в оренду ресторан, у якому вдалося швидко налагодити поточні процеси і зацікавити постійних відвідувачів. Проте і його довелося закрити.

“Спочатку недалеко «Іскандер» прилетів. Вибило скло, поранило кухаря. Побилися деякі меблі, посуд. Потім прилетів КАБ у райвідділ поліції, що поряд із нами. Я розумів, що працювати так далі неможливо. Але залишився персонал. Люди сказали, що хочуть бути в Херсоні і працювати. Тому ми вирішили готувати суші на доставку”, – розповідає Олександр.

“Я з ними спілкуюсь як з членами команди, а не як із тими, хто від мене залежить”

Виробництво запустили у тому ж приміщенні, де і пекарня. Так як воно належить підприємцю, це дозволило зекономити на оренді, комунальних послугах, офіціантах і зробити одну з найвигідніших цін у місті без втрати якості рівня ресторану, пояснює наш співрозмовник.

На запитання: чому весь час залишався в Херсоні і зараз розвиває тут нові напрямки, а не спробував щось подібне в умовному Миколаєві, Олександр каже, що не хоче покидати рідне місто, бо тут усе своє. Проте головний магніт, який його тут тримає – це люди, з якими і для яких він працює.

“Просто це рідне місто, свої об’єкти. Хочеться жити вдома, розвивати це. Коли війна закінчиться, починати буде набагато важче. Ну і колектив, звичайно. Зі мною залишилися майже всі ті люди, які працювали до війни. Який секрет? Мабуть, лояльне ставленнядо співробітників. Якщо комусь треба поїхати до родичів – нема питань. Потрібна допомога, хтось захворів чи знайти квартиру – я дам аванс наперед, допоможу з документами. Я з ними спілкуюсь як з членами команди, а не як із тими, хто від мене залежить. Так утворилася дружня атмосфера, ми більше, ніж люди, які ходять на роботу в одне місце”, – пояснює Олександр свій підхід до роботи.

Як вибудовується довіра людей?

Не менш важливий фактор – особиста присутність самого керівника. Чоловік щодня буває на об’єкті, цікавиться всіма процесами, контролює якість продукції, відповідає на поточні запити від працівників і вчасно виплачує їхній заробіток. “Це якось заспокоює людей, вони розуміють, що я поряд, не кидаю їх, вони можуть завжди звернутися”, – додає підприємець.

Цю атмосферу відчувають і клієнти, переконаний Олександр. Він каже, що в обличчя знає багатьох своїх гостей. Ці люди приходили сюди і під час окупації Херсона, і зараз навідуються.

“Вони бачать, що тут працюють ті самі пекарі, продавці, немає плину кадрів. Стараємось завжди тримати якість і рівень обслуговування, спілкування з клієнтами. Так вибудовується довіра. А це дуже багато значить. Плюс сама атмосфера війни, коли ми фактично всі в одних умовах, є ризики для людей. Але ми працюємо і люди це теж цінують, це згуртовує”, – вважає Олександр.

Щодо особливих безпекових заходів, то тут нічого особливого команда Олександра не запроваджувала. “А що тут такого зробиш? Дати пекарям бронежилети? – посміхається чоловік. – Люди звикли, як би це не звучало. Ми всі розуміємо, що може прилетіти. Ну от хіба над курсами домедичної допомоги я подумаю, це треба вміти всім”.

Ще кілька факторів, від яких, на думку підприємця, залежить успіх їхньої роботи у прифронтових умовах  – це активність у соцмережах та лояльні ціни. З одного боку люди постійно шукають якісь заклади, адже в Херсоні їх не так багато. З іншого – у місті залишилися не надто платоспроможні клієнти. І на це теж треба зважати.

Проблемними, за словами підприємця, залишаються питання доставки деяких інгредієнтів, адже багато постачальників у Херсоні не працюють. Тому приблизно третину від необхідної продукції для випічки і суші доводиться купляти з інших регіонів України і доставляти поштою та власним транспортом.

“Пам’ятаю, як я плакав”

“Стрижка при свічках – унікальна пропозиція, діє після обстрілу. Ціна за стрижку 200 грн”, – це один нещодавніх дописів на фейсбук-сторінці херсонського барбера, який має майстерню у старому центрі міста.

Невелике приміщення на першому поверсі оформлено у стилі ретро: вишукані перукарські інструменти минулих десятиліть, цікаві постери західних цирулень, приклади модних зачісок, старі музичні інструменти та інші аксесуари.

Барбер Олександр відкрив свою справу у 2020 році. Відтоді, як каже хлопець, він сам собі і директор, і майстер, і прибиральник. До цього Олександр попрацював в одному з місцевих салонів, а перед тим закінчував профільне училище в Херсоні.

Відкривати свою справу – завжди непросто. А робити це в кризовий час – тим більше.  “Тільки я трохи попрацював, почалася пандемія коронавірусу. А потім прийшла війна. Я вирішив залишатися в Херсоні, бо тут мій дім і моя робота. Виїжджати не хотів, чомусь думав, що не проїду російські блокпости і мене кудись заберуть”, – каже херсонський барбер.

З початком окупації роботи значно поменшало. Постійні клієнти виїжджали з міста, а з російськими військовими чоловік намагався не перетинатися і закривав перукарню. Працював по запису для своїх. На власних заощадженнях Олександр з дружиною тягнули до моменту звільнення Херсона.

“Пригадую, перед цим була неспокійна, гучна ніч. Я прокинувся о 6 ранку від вибухів. Я вийшов на вулицю, потім повернувся до дружини і кажу: «Це, мабуть, звільнення». Потім прийшла сусідка і сказала, що наші в Херсоні. Пам’ятаю, як я плакав. А наступного дня пішов на площу в центр і побачив наші прапори, військових”, – пригадує радісні дні Олександр.

“Рідні стіни допомогли знайти сили”

У важкі тижні після звільнення чоловік намагався відновити роботу у своїй майстерні, але через елементарну відсутність води, яку доводилося набирати з річки, ідея з барбершопом мусила знову чекати. Потім почалися обстріли і вони з дружиною переїхали до Одеси.

“Мені там не сподобалося, не прижилися. Вирішили повернутися до Херсона. А тут якраз підірвали Каховську ГЕС. Я живу в мікрорайоні Острів, який затопило найбільше. Ми евакуювалися і допомагали тоді людям. А потім я повернувся до своєї майстерні. Сухі квіти, все в пилюці, довелося наводити там лад. Рідні стіни якось допомогли знайти сили та повернутися до роботи”, – каже Олександр.

Сьогодні у Херсоні не працює жоден із раніше відомих барбершопів. Знайти хорошого майстра буває непросто. Олександр намагається заповнити цю нішу і у своїй роботі застосовує рішення, які диктують сьогоднішні умови. Передусім, це лояльна ціна на всі види послуг, відкритість до побажань клієнтів, гнучкий графік та ексклюзивні пропозиції по догляду, які він виготовляє самостійно.

Барбершоп працює у центрі Херсона, за кілька кварталів від Дніпра. Це доволі небезпечний район. Проте заклад знають і відвідують уже нові постійні клієнти. Сам барбер зізнається, що звик до вибухів, але іноді буває страшно.

“Рука вже не тремтить”

“За ці місяці, коли прилітає навіть поряд, то в мене рука вже не тремтить. Я весь у роботі. Але це не значить, що ми якісь герої. Коли йдеш вулицею, а на зупинці лежить тіло – дуже не по собі, – зізнається Олександр. – Я часто не висипаюся, погано себе почуваю. Але потім приходять клієнти, ми спілкуємось, якось підтримуємо один одного. І я відчуваю, що я там, де потрібен, де маю бути. І мені здається, що так само і люди, які тут залишились, вони для чогось потрібні: видавати посилки, робити каву, шити одяг, лікувати, доглядати за тваринами і старшими людьми. Ми всі тут не просто так”.

Чоловік додає, що рішення залишатися в Херсоні – дуже індивідуальне для кожного і він не береться щось радити іншим: виїжджати чи шукати себе тут, відкривати бізнес чи все покинути в пошуках кращої долі. Наразі він бачить себе на своєму місці, тому пристосовується до воєнних реалій як може. Оскільки у місті немає спеціалізованих магазинів для перукарень, чоловік обходиться наявною у продажу косметикою, замовляє щось в інших регіонах країни або виготовляє сам.

“У мене є своя лінійка засобів догляду за бородою. Потім я навчився робити піну для гоління, можливо буду робити свій шампунь. Я використовую їх у майстерні, а якщо клієнту подобається, то він може придбати щось собі додому. А так намагаємось обходитись тим, що є. Головне, щоб люди були задоволені”, – каже херсонський барбер Олександр.

 

За матеріалами http://surl.li/qzxfk