Гендерна рівність: проблеми та їх подолання

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визнано в усьому світі найважливішим чинником досягнення сталого розвитку для всіх, а також умовою побудови правової та демократичної держави, в якій гарантуються та забезпечуються права і свободи людини.

Протягом останніх десятиліть Україна досягла значного прогресу у забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах та приєдналася до всіх основних міжнародних договорів у сфері гендерної рівності та прав жінок, є  учасницею ключових міжнародних договорів з прав людини. Напрацьовано нормативно – правову базу щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, які гарантуються Конституцією України, Законами України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У  Виборчий кодекс України введено 40-відсоткові гендерні квоти під час формування партіями загальнодержавного та регіональних виборчих списків. Криміналізовано домашнє насильство, внесено зміни до законодавства України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною.

У результаті реалізації Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року  вдалось досягти очікуваних результатів щодо збільшення представництва жінок у Верховній Раді України та місцевих радах, скорочення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, включення гендерного компоненту у нормативно-правові акти.

Незважаючи на позитивні зрушення, гендерна нерівність ще існує у багатьох сферах. Згідно зі звітом Світового економічного форуму щодо гендерної нерівності за 2020 рік (Індекс гендерної нерівності) Україна за зазначеним показником посіла 74 місце серед 156 країн світу.

За останні роки в Україні зросло представництво жінок у Верховній Раді України та місцевих радах: у Верховній Раді України – до 20,8 %, в обласних радах – до 27,8 %, міських радах міст обласного значення – до 32,9 %, районних радах – до 34,3 %.

Вразливі групи жінок та чоловіків (які живуть з ВІЛ, старшого віку, з інвалідністю, сільські жінки, ромські жінки) часто стикаються з множинними формами дискримінації. У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України до кола вразливих груп увійшли внутрішньо переміщені особи, ветерани АТО / ООС. Станом на 06.07.2021 року взято на облік 1 473 650 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим. Жінки складають 59 % внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Серед безробітних ВПО переважають жінки (63%).

Гендерний аналіз результатів всеукраїнського опитування щодо дотримання прав внутрішньо переміщених осіб продемонстрував, що жінки – ВПО перебувають у економічно вразливішому становищі, ніж чоловіки (27,5% опитаних жінок змушені економити на їжі проти 20,7% опитаних чоловіків), часто фінансово залежать від чоловіків чи інших членів родини та відчувають брак коштів, частіше, ніж чоловіки, утримують дітей.

Результати дослідження щодо статусу жінок – ветеранок, проведеного у грудні 2019 – березні 2020 року, показали, що досі існує упереджене ставлення до жінок. Зокрема, питання стану здоров’я та статі часто використовується керівництвом військової частини для звільнення жінок з військової служби. Окрім того, через сексистське ставлення з боку керівництва ветеранки часто не отримували заслуженого просування по службі та належної підтримки.

Основними проблемами, з якими стикаються особи з інвалідністю, є архітектурна недоступність та брак розумного пристосування громадського транспорту, вулиць, будівель, закладів освіти, соціального захисту та охорони здоров’я, обмежені можливості у здобутті освіти та працевлаштуванні. Жінки з інвалідністю частіше зустрічаються з проблемами працевлаштування (37,6 %), в особистому житті (23,2 %), отриманні медичних послуг (14,4 %) та побуті (5,3 %), ніж чоловіки з інвалідністю.

За результатами дослідження з питань насильства, проведеного ОБСЄ та Фондом народонаселення ООН у 2019 році, 67% українських жінок, які постраждали від насильства, зазнавали фізичного, психологічного або сексуального насильства у віці від 15 років. Все ще спостерігається достатньо високий рівень терпимості до проявів насильства, байдужого ставлення до постраждалих від насильства осіб, відсутність у переважної більшості населення усвідомлення насильства як порушення прав людини.

Поширюється кібербулінг, який є одним із видів насильства над жінками. Він може виражатись в різних формах: у порушенні приватного життя, втручанні до комп’ютера жертви, поширенні та маніпуляції інформацією чи зображеннями, в тому числі, приватного характеру.

Під час карантину, спричиненого пандемією, пов’язаною з короновірусною хворобою (COVID-19), знизився рівень зайнятості населення, безробіття і часткового безробіття. Аналіз соціальних показників демонструє, що жінки більшою мірою, ніж чоловіки, залежать від соціальної допомоги та соціальних послуг, адже вони становлять більшу частину людей з низьким рівнем доходу. Оперативна гендерна оцінка, проведена у 2020 році, показала, що жінки становлять дві третини осіб, що опинилися в складних життєвих обставинах, потребують соціальних послуг і є отримувачами адресної та грошової допомоги.

Економічна незалежність особи тісно пов’язана із рівнем її освіти. Згідно з Індексом гендерної нерівності освіта має найкращий рівень серед інших показників для України (27 місце). Майже 100 % складає рівень грамотності, високий і збалансований рівень залученості дівчат та хлопців до освіти.

Водночас, проблемою залишається доступ до такої освіти різних груп жінок і чоловіків, передусім, з сільської місцевості, осіб з інвалідністю, чоловіків і жінок передпенсійного віку, які потребують перекваліфікації.

Найгострішими є проблеми освіти ромських дітей, які часто не відвідують школу, рано припиняють навчання. Поширення ранніх шлюбів серед ромського населення перешкоджає дівчатам здобувати освіту, а отже, й отримувати гідну професійну реалізацію в майбутньому.

Згідно зі звітом «Вибір вищої освіти» за 2019 рік до закладів вищої освіти зараховується майже однакова кількість випускниць та випускників закладів загальної освіти. Однак, спостерігають диспропорції часток дівчат та хлопців за спеціальностями. Так, за STEM спеціальностями (наука, технології, інженерія, математика) навчається 23 % дівчат, при цьому майже 13 % з них навчаються за медичними спеціальностями. Серед тих, хто навчається на математичних спеціальностях, 25 % дівчат. Такий вибір впливає на професійну сегрегацію та нерівність в оплаті праці серед жінок та чоловіків у майбутньому.

Середня очікувана тривалість життя при народженні жінок становила у 2020 році 77 років, чоловіків – 67 років (за Індексом гендерної нерівності – 127 місце серед 156 країн).

Відмінність у тривалості життя жінок і чоловіків у значній мірі зумовлена вищим рівнем смертності від зовнішніх причин, у тому числі нещасних випадків, що пов’язані з ризикованими формами поведінки чоловіків, вищим рівнем професійного впливу на чоловіків фізичних та хімічних небезпек. Чоловіки рідше звертаються за медичною допомогою на ранніх стадіях захворювання.

Більше фінансових бар’єрів до лікування відчувають жінки, аніж чоловіки. Так, 18 % жінок зменшують кількість препаратів через брак коштів проти 9 % чоловіків. Відмовляються або відкладають лікування з огляду на фінансові чинники жінки і чоловіки після 45 років, особливо старші 60 років.

Нерівні економічні можливості жінок і чоловіків проявляються у низькій економічній активності жінок, розриві в оплаті праці жінок і чоловіків (середня оплата праці чоловіків на 20,4 % перевищує оплату праці жінок, у структурі зайнятого населення частково зайняті жінки складають 19,6 %, чоловіки –     11,3 %).  Це спричинено вертикальною та горизонтальною сегрегацією на ринку праці: жінки часто працюють у низькооплачуваних галузях, наприклад у бюджетній сфері, та на посадах нижчого рівня (в освіті – 78,3% жінок, заробітна плата – 79,4 % від середньої по економіці, в галузі охорони здоров’я та наданні соціальної допомоги – 81,5 %, заробітна плата – 74,3 % від середньої по економіці). Лише у 17,7 % підприємств, установ, організацій вищі управлінські посади займають жінки. Частка юридичних осіб, у яких керівниками є жінки, – 28,9 %,  і лише 7 % жінок серед керівників концернів, та 12 % – серед керівників корпорацій.

За результатами обстеження робочої сили у 2020 році серед осіб працездатного віку відповідної статі зайнятими були 67,9 % жінок та 77,9 % чоловіків. Найбільша відмінність у рівнях зайнятості жінок і чоловіків спостерігалася серед населення у віці 25–29 років (67,2 % серед жінок та 90,3 % серед чоловіків).

Серед фізичних осіб-підприємців 46,4 % жінок, але масштаби та спектри напрямів бізнесу, який розпочинають жінки, як правило, менші, ніж у чоловіків.

Економічні можливості жінок обмежує:

– нерівний розподіл сімейних обов’язків (жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу майже у 2 рази більше часу, ніж чоловіки);

– обмежені можливості поєднання професійних та сімейних обов’язків;      – дискримінація та насильство за ознакою статі, у тому числі сексизм та сексуальні домагання на робочому місці.

Серйозною перешкодою у подоланні гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства є усталені гендерні стереотипи. Для їх подолання в Україні за останні роки зросла кількість інформаційно – комунікаційних та просвітницьких кампаній про роль жінок у науці, культурі, миробудуванні та економічному розвитку країни, щодо протидії домашньому насильству, популяризації відповідального батьківства та збалансованому розподілу сімейних обов’язків тощо.

Забезпечення гендерної рівності має важливе значення для зменшення регіональних економічних і соціальних диспропорцій, забезпечення довгострокового розвитку регіонів, передусім завдяки можливості у повній мірі використовувати людські ресурси для розвитку економіки.

Для створення системи скорочення гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства та подолання дискримінації прийнято ряд важливих нормативно – законодавчих актів, розроблено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до       2030 року (далі – Стратегія).

Стратегія спрямована на:

– об’єднання суспільства з питань щодо розуміння цінностей прав і свобод людини, що забезпечуються та захищаються на основі принципів рівності та недискримінації для всіх жінок і чоловіків, хлопців та дівчат;

– консолідацію дій органів державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів, міжнародних організацій, організацій роботодавців та профспілок, громадських об’єднань, інших представників та представниць громадянського суспільства, недержавного (приватного) сектору тощо для реалізації міжнародних та національних зобов’язань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків задля сталого розвитку країни у всіх сферах.