Приклади

Щодо обмеження зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (до розділу 9 Методичних рекомендацій)

03.02.2025 Чинна публікація

Приклад 1. Державний службовець – ФОП

Опис ситуації. Державний службовець зареєстрований як ФОП.

Запитання. Чи має місце порушення встановленої п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою діяльністю?

Відповідь. Ні, якщо він фактично не займається підприємницькою діяльністю. Водночас, якщо державний службовець не здійснив дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності, може мати місце порушення вимог ч. 2 ст. 25 Закону.

Особам, зазначеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК).

Суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом (ч. 1 ст. 58 ГК).

Державна реєстрація є лише передумовою для здійснення підприємницької діяльності та, власне, не свідчить про порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону. При цьому реєстрація ФОП та одночасно здійснення підприємницької діяльності особою, яка є державним службовцем, буде порушенням обмежень, встановлених у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, щодо заборони зайняття підприємницькою діяльністю.

! На виконання вимог абз. 1 ч. 2 ст. 25 Закону не пізніше 15 робочих днів з дня призначення (обрання) на посаду особа зобов’язана здійснити дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності. У зазначений строк особі забороняється здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності.

Для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП подається відповідна заява (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»).

Приклад 2. Лікар за сумісництвом

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, працює лікарем у лікарні за сумісництвом.

Запитання. Чи має місце порушення встановленої п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, якщо така особа відповідає кваліфікаційним вимогам та займається медичною практикою у закладі охорони здоров’я або у ФОП, що мають відповідну ліцензію.

Медична практика як вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню (п. 15 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Господарська діяльність з медичної практики є видом господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, що провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (абз. 3 п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285).

У п. 24 вказаних Ліцензійних умов передбачено обов’язкову укомплектованість такого суб’єкта господарювання фахівцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України.

Обмеження, встановлені у ч. 1 ст. 25 Закону, не поширюються на медичну практику, яку особа, що відповідає кваліфікаційним вимогам, як лікар здійснює в закладі охорони здоров’я або у ФОП, що мають відповідну ліцензію.

Приклад 3. Медична практика на підставі ліцензії

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займається медичною практикою як ФОП на підставі відповідної ліцензії.

Запитання. Чи має місце порушення встановленої п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Так, це порушення.

Медична практика є одним із видів господарської діяльності (п. 15 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Особам заборонено займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, у тому числі пов’язаними з наданням медичної допомоги та медичного обслуговування населенню (п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону).

Зайняття медичною практикою як одним із видів підприємницької діяльності є порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону. Виняток з обмеження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, щодо зайняття медичною практикою не поширюється на здійснення підприємницької діяльності.

Приклад 4. Продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом.

Відповідь. Ні, за умови, що така електроенергія вироблена для власних потреб генеруючою установкою приватного господарства такої особи та дії з продажу електроенергії не містять ознак господарської діяльності.

Побутовим споживачем є, зокрема, індивідуальний побутовий споживач – фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність (п. 62 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Генеруюча установка приватного домогосподарства – комплекс взаємопов’язаних споруд і устаткування, призначених для виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, які розташовані в межах приватного домогосподарства. Величина встановленої потужності генеруючих установок приватного(-их) домогосподарства(-в) визначається на підставі паспортів точок розподілу як сумарна потужність встановлених генеруючих установок за всіма площадками вимірювання приватного(-их) домогосподарства(-в), які належать індивідуальному побутовому споживачу на території України, у тому числі на праві спільної власності (спільне майно), і не може перевищувати встановлену потужність для відповідної категорії генеруючої установки, визначеної законом (абз. 9 п. 1.1.2 глави 1.1 розділу I Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312).

Відповідно до п. 5.5.2 глави 5.5 розділу V вказаних Правил побутовий споживач, зокрема, має право на:

1) встановлення згідно з Кодексом систем розподілу, Кодексом системи передачі, а також Кодексом комерційного обліку у своєму(-їх) приватному(-их) домогосподарстві(-ах) генеруючої(-их) установки(-ок) з можливістю відпуску виробленої електричної енергії в мережі, що належать іншим власникам, сумарна встановлена потужність якої(-их) не перевищує встановлену потужність для відповідної категорії генеруючої установки, визначену законом, та дозволену до споживання потужність відповідно до договору споживача про надання послуг з розподілу / передачі електричної енергії (згідно з паспортом точки розподілу / передачі електричної енергії), та на виробництво електричної енергії з такої установки без відповідної ліцензії;

2) продаж за «зеленим» тарифом постачальнику універсальних послуг електричної енергії, виробленої з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру генеруючою(-ими) установкою(-ами) приватного(-их) домогосподарства(-), сумарна потужність якої(-их) не перевищує встановлену потужність для відповідної категорії генеруючої установки, визначену законом, в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії таким приватним домогосподарством. Така(-і) генеруюча(-і) установка(-и) має(-ють) бути встановлена(-і) із можливістю відпуску електричної енергії в мережі оператора системи розподілу відповідно до вимог Кодексу систем розподілу;

3) встановлення у своєму(-їх) приватному(-их) домогосподарстві(-ах) генеруючої(-их) установки(-ок), призначеної(-их) для виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, відповідно до вимог Кодексу систем розподілу без можливості відпуску виробленої електричної енергії в мережі, що належать іншим власникам.

Споживач має право встановлювати генеруючі установки, призначені для виробництва електричної енергії для покриття виключно власного споживання, без отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва енергії, якщо такий споживач у будь-який період часу не здійснює відпуск виробленої енергії в об’єднану енергетичну систему України або в мережі інших суб’єктів господарювання (абз. 1 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

У ст. 319 ЦК встановлено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. У цій статті також зазначено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

Тобто власник електроенергії, яка виробляється з альтернативних джерел енергії генеруючою установкою приватного домогосподарства, може самостійно розпоряджатися нею, продавати, використовувати тощо.

Продаж електричної енергії на умовах договору за «зеленим» тарифом не буде порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, якщо електроенергія вироблена для власних потреб генеруючою установкою приватного господарства такої особи та дії з продажу електроенергії не містять ознак господарської діяльності.

Приклад 5. Дохід від особистого селянського господарства

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займається особистим селянським господарством і отримує дохід від реалізації надлишків сільськогосподарської продукції.

Запитання. Чи допустимо це з огляду на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Так, оскільки ведення особистого селянського господарства з огляду на його мету, не є підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю.

Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Водночас у цій статті визначено, що члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України та інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Члени особистого селянського господарства, зокрема, мають право реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам та вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією й продуктами її переробки (ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України).

Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 189 ЦК).

Приклад 6. Участь у діяльності фермерського господарства

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, бере участь у діяльності фермерського господарства як його член.

Запитання. Чи є це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Так, це порушення.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до Закону (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. Облік трудової діяльності у фермерському господарстві ведеться відповідно до законодавства України про працю (ч.ч. 1, 4 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство»).

Члени фермерського господарства одночасно займаються підприємницькою діяльністю і є працівниками фермерського господарства, а отже, здійснюють діяльність, за яку отримують дохід у вигляді частини прибутку фермерського господарства.

Відповідно, факт входження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до складу членів фермерського господарства, яке фактично здійснює свою діяльність, свідчитиме про зайняття нею підприємницькою діяльністю, а отже, є порушенням обмежень, установлених у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 7. Стажування для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проходить стажування для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Запитання. Чи є це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Стажування полягає у перевірці готовності особи самостійно займатися адвокатською діяльністю та здійснюється у вільний від основної роботи час стажиста (ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Стажування не вважається виконанням трудової функції у межах договору трудового найму (п. 1.10 Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 01.06.2018 № 80).

Складання кваліфікаційного іспиту та проходження стажування для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, якщо стажування здійснюватиметься без укладення договору трудового найму та на безоплатній основі, не є порушенням обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

! Водночас інші вимоги, встановлені Законом, дають підстави для застережень стосовно проходження стажування як стажиста адвоката особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме:

за певних обставин стажування може спричинити виникнення у діяльності таких осіб конфлікту інтересів – ситуації, за якої відповідно до норм ст. 28 Закону такі особи зобов’язані вживати заходів для його запобігання та врегулювання (зокрема, йдеться про працівників правоохоронних органів, органів досудового розслідування та прокуратури);
під час стажування має бути дотримана вимога ст. 43 Закону, згідно з якою не розголошується і не використовується в інший спосіб конфіденційна та інша інформація з обмеженим доступом, яка стала відома особам у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.

Приклад 8. Отримання стипендії при проходженні спеціальної підготовки в Національній школі суддів України

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка є кандидатом на посаду судді, проходить спеціальну підготовку в Національній школі суддів України з отриманням стипендії.

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Національна школа суддів України є державною установою зі спеціальним статусом, яка забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та здійснює науково-дослідну діяльність (ст. 104 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За результатами спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України (ч. 3 ст. 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі посадового окладу помічника судді місцевого суду. Строк проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України зараховується до стажу професійної діяльності у сфері права (ч. 4 ст. 77 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України не є діяльністю, спрямованою на отримання доходу, і така діяльність не порушує обмежень, передбачених ст. 25 Закону.

Приклад 9. Отримання стипендії при здобутті освіти

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримує стипендію у зв’язку із здобуттям вищої освіти.

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

За ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про освіту»).

Учасниками освітнього процесу є, у тому числі, здобувачі освіти (вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою здобуття освіти), які мають право, зокрема, на забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 8 ч. 1 ст. 1, ст.ст. 52, 53 Закону України «Про освіту»).

Здобувачам освіти за певними напрямами вищезазначений Закон гарантує також забезпечення місцями в гуртожитках, харчуванням, спеціальною формою, спортивним інвентарем, навчальним обладнанням.

Здобуття освіти не є діяльністю, спрямованою на отримання доходу, і така діяльність не порушує обмежень, передбачених ст. 25 Закону.

Приклад 10. Надання майна в оренду

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надає належне їй на праві власності нерухоме майно в оренду.

Запитання. Чи є це порушенням встановлених п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборон
у частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю України?

Відповідь. Ні, якщо такі дії не містять ознак підприємницької діяльності.

Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1 ст. 41 Конституції України).

Власник володіє, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ст. 319 ЦК).

Передаючи своє майно в оренду, власник не здійснює «іншої оплачуваної діяльності», заборона на яку міститься у ст. 25 Закону, а лише реалізує своє право на розпорядження належним йому майном та отримує за це плату (отримує т.з. пасивний дохід, що не заборонено антикорупційним законодавством).

Приклад 11. Входження до складу державної екзаменаційної комісії на платній основі

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, входить до складу державної екзаменаційної комісії закладу вищої освіти на платній основі.

Запитання. Чи це допускається, з урахуванням обмеження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю України? Чи вважається діяльність у складі такої комісії викладацькою?

Відповідь. Так, допускається.

Складовою освітнього процесу у закладах вищої освіти є контрольні заходи (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про вищу освіту»), у тому числі атестація здобувачів вищої освіти.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їхніх об’єднань відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заходи, визначені навчальним планом та спрямовані на забезпечення задоволення освітніх потреб здобувачів вищої освіти, проведення атестації, є частиною викладацької діяльності.

Приклад 12. Участь у проведенні зовнішнього незалежного оцінювання

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, бере участь у проведенні зовнішнього незалежного оцінювання.

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

У ч. 1 ст. 25 Закону міститься заборона для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім, зокрема, викладацькою.

Викладацька діяльність – це діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору (ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Викладацька діяльність у закладах освіти здійснюється на основі освітньої програми, одним з компонентів якої є контрольні заходи, спрямовані на визначення результатів навчання (ст. 1, ч. 8 ст. 12, ч. 2 ст. 33 Закону України «Про освіту», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про повну загальну середню освіту»). Такі результати оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися, зокрема, у формі зовнішнього незалежного оцінювання, яке своєю чергою є одним з основних видів оцінювання результатів навчання учнів, які завершують здобуття базової чи профільної середньої освіти (ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про повну загальну середню освіту»).

Зовнішнє незалежне оцінювання – це оцінювання результатів навчання, здобутих особою на певному рівні освіти (ст. 47 Закону України «Про освіту»).

Виходячи з системного аналізу положень вищезазначених Законів можна зробити висновок про те, що обов’язковою складовою освітнього процесу є заходи оцінювання результатів навчання учнів, які за своїм змістом є частиною викладацької діяльності.

До виконання робіт і надання послуг, пов’язаних з проведенням ЗНО, Українським центром оцінювання якості освіти та регіональними центрами оцінювання якості освіти залучаються педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники та інші фахівці. Відповідний механізм визначено Порядком залучення педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників та інших фахівців до проведення зовнішнього незалежного оцінювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 222.

Крім того, добір уповноважених осіб здійснюють регіональні центри оцінювання якості освіти за наказом Українського центру оцінювання якості освіти з числа працівників Українського та регіональних центрів, місцевих органів управління освітою, педагогічних, науково-педагогічних працівників, які пройшли відповідний інструктаж (п. 2 Положення про уповноважену особу Українського центру оцінювання якості освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 17.02.2015 № 156).

З огляду на викладене, ЗНО є формою оцінювання результатів навчання учнів, яке своєю чергою є частиною викладацької діяльності, а отже, участь у його проведенні осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не міститиме ознак порушення встановлених ст. 25 Закону обмежень.

Приклад 13. Депутат місцевої ради та посадова особа місцевого самоврядування одночасно

Опис ситуації. Депутат міської ради займає посаду заступника міського голови чи працює на будь-якій іншій посаді в раді.

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

У ч. 1 ст. 25 Закону міститься заборона для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займатися іншою оплачуваною діяльністю.

Вказане обмеження не поширюються на депутатів місцевих рад згідно з ч. 2 ст. 25 Закону.

Водночас заступнику міського голови чи іншій посадовій особі місцевого самоврядування забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Разом з тим, депутатська діяльність не є оплачуваною діяльністю, тому одночасне перебування особи на посаді заступника міського голови чи іншій посаді в раді та у статусі депутата не є порушенням вимог ст. 25 Закону.

Приклад 14. Одночасне перебування на посаді, яка передбачає виконання функцій держави / місцевого самоврядування, та проходження військової служби у період дії воєнного стану

Опис ситуації. Особа проходить державну службу. Після введення в Україні воєнного стану особа розпочала військову службу в одному з підрозділів Збройних Сил України за контрактом.

Питання. Чи порушуватиме особа, яка продовжує обіймати посаду державної служби, заборону займатися іншою оплачуваною діяльністю у зв’язку з проходженням військової служби?

Відповідь. Ні.

Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України (п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону).

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5 ст. 17 Конституції України).

Загальна структура Збройних Сил України зазначена у ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України».

Відповідно до ст. 1² Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв’язку з особливим характером військової служби, яка пов’язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.ч. 1, 2 ст. 9 зазначеного Закону).

Отже, для особи, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (у наведеному прикладі – державний службовець), військова служба за контрактом є іншою оплачуваною діяльністю.

Водночас така оплачувана діяльність передбачена законом.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема, у ч. 3 ст. 119 КЗпП (ч. 2 ст. 39 Закону про військовий обов’язок).

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ч. 3 ст. 119 КЗпП).

Враховуючи викладене, проходження особами, зазначеними у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, військової служби не є порушенням обмеження, передбаченого у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, оскільки можливість законного зайняття такою оплачуваною діяльністю передбачена чинним законодавством як виняток.

Приклад 15. Одночасне перебування на посаді, яка передбачає виконання функцій держави / місцевого самоврядування, та членство в добровольчих формуваннях територіальних громад (ДФТГ) у період дії воєнного стану

Опис ситуації. Особа проходить державну службу. Після введення в Україні воєнного стану особа стала членом добровольчого формування територіальної громади за контрактом.

Питання. Чи порушуватиме особа, яка продовжує обіймати посаду державної служби, заборону займатися іншою оплачуваною діяльністю у зв’язку з участю в добровольчому формуванні територіальної громади?

Відповідь. Ні, не порушуватиме.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону особам, зазначеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

У Законі України «Про основи національного спротиву» передбачено створення добровольчих формувань територіальних громад.

Добровольче формування територіальної громади – це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основи національного спротиву»).

Комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі цивільними громадянами.

Членство в добровольчих формуваннях територіальної громади не є видом військової служби (ч. 6 ст. 2 Закону про військовий обов’язок).

Відповідно до умов Контракту добровольця територіальної оборони, форму якого затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 № 84, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.03.2022 за № 307/37643 (далі – Контракт), на добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також ст. 119 КЗпП.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/3219, та жодним іншим нормативно-правовим актом не передбачено виплати грошового забезпечення членам добровольчих військових формувань територіальної громади. Тобто члени добровольчих формувань територіальної громади не отримують грошового забезпечення військовослужбовців.

У формі Контракту передбачено, що доброволець добровільно бере на себе зобов’язання виконувати державні та/або громадські обов’язки в інтересах Українського народу.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 119 КЗпП, за членами добровольчих формувань територіальних громад зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Отже, членство особи, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави / місцевого самоврядування, у добровольчих формуваннях територіальних громад передбачає зайняття іншою діяльністю, але не оплачуваною.

З урахуванням викладеного членство осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, у добровольчих формуваннях територіальних громад не призводить до порушення обмеження, встановленого у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, оскільки не передбачає зайняття іншою оплачуваною діяльністю.

Приклад 16. Участь у спортивних змаганнях та отримання призів, стипендії від держави

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, брала участь у спортивних змаганнях та отримала приз (у виді грошових коштів) за зайняття першого місця або стипендію від держави за спортивні досягнення.

Запитання. Чи буде участь особи у спортивних змаганнях та отримання призу чи відповідної стипендії порушувати вимоги ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні, окрім участі у спортивних змаганнях серед спортсменів-професіоналів.

Спорт – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та інших підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них (ст. 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Метою проведення спортивних змагань є порівняння досягнень спортсменів та визначення переможців відповідно до правил спортивних змагань з видів спорту та затвердженого організатором спортивних заходів положення (регламенту) про ці змагання (ст. 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Участь спортсменів у спортивних змаганнях сама по собі не є діяльністю, яка оплачується (за винятком професійного спорту), а винагорода, яка призначається за призові місця, надається з метою відзначення спортсменів за їх високі спортивні досягнення.

Для видатних, молодих та перспективних спортсменів, їх тренерів держава може встановлювати відповідні стипендії (ч. 4 ст. 43 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Фінансування розвитку фізичної культури і спорту здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством (ч. 1 ст. 47 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить забезпечення відповідно до законодавства розвитку культури, фізичної культури і спорту (ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»).

До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать питання, зокрема, щодо затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»).

Так, з метою розвитку, підтримки та популяризації фізичної культури та спорту органи місцевого самоврядування можуть виділяти кошти на підтримку спорту та спортивних досягнень, у тому числі на стипендії кращих спортсменів, що передбачено відповідними цільовими програмами.

Участь спортсменів у спортивних змаганнях сама по собі не є діяльністю, яка оплачується (за винятком професійного спорту), а стипендії від органів державної влади та місцевого самоврядування надаються з метою підтримки спорту та відзначення спортсменів за їх спортивні досягнення.

Отже, участь осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, в спортивних змаганнях та отримання ними призів та стипендій від держави не є оплачуваною діяльністю (за винятком участі у спортивних змаганнях серед спортсменів-професіоналів) та не порушує обмеження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 17. Виконання функцій уповноваженої особи з питань публічних закупівель як додаткової роботи

Опис ситуації. На державного службовця поклали виконання функцій уповноваженої особи з питань публічних закупівель як додаткової роботи.

Запитання. Чи є виконання такої роботи іншою оплачуваною діяльністю у розумінні ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Відповідальною за організацію та проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі є уповноважена особа, яка визначається або призначається замовником шляхом покладення на працівника (працівників) із штатної чисельності функцій уповноваженої особи як додаткової роботи з відповідною доплатою згідно із законодавством (п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Зі змісту цієї статті випливає, що обов’язки уповноваженої особи в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі» покладаються на працівників замовника як додаткова робота до їх основних посадових обов’язків, за що встановлена відповідна доплата.

Таким чином, виконання функцій уповноваженої особи як додаткової роботи не є за своїм змістом іншою оплачуваною діяльністю в розумінні ст. 25 Закону, а отже, здійснення такої діяльності особою, зазначеною у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, не вважається порушенням.

Приклад 18. Виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника як додаткової роботи

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника як додаткову роботу до основних посадових обов’язків, за яку встановлена відповідна доплата.

Запитання. Чи є виконання такої роботи іншою оплачуваною діяльністю у розумінні ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (ст. 105 КЗпП).

Отже, обов’язки тимчасово відсутнього працівника в розумінні КЗпП покладаються на працівника як додаткова робота до його основних посадових обов’язків, за що встановлена відповідна доплата.

Таким чином, виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, додаткової роботи не є за своїм змістом іншою оплачуваною діяльністю в розумінні ст. 25 Закону, а отже, здійснення такої діяльності не вважається порушенням.

Приклад 19. Робота у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, під час перебування у відпустці для догляду за дитиною (в декреті) займається іншою оплачуваною діяльністю.

Запитання. Чи є це порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Так.

Відпустка для догляду за дитиною є соціальною відпусткою, особливості надання якої визначено у Законі про відпустки.

Під час перебування особи у зазначеній відпустці (як і в будь-якій іншій) її трудові відносини не припиняються, відповідно, вона не втрачає статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Винятків стосовно осіб, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною, у ст. 25 Закону не передбачено.

Отже, зайняття особою, зазначеною у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, іншою оплачуваною діяльністю під час перебування у відпустці для догляду за дитиною свідчитиме про порушення обмежень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 20. Посадовець очолює орган самоорганізації населення (ОСН)

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, очолює орган самоорганізації населення (ОСН).

Запитання. Чи є це порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні, якщо така особа не працює в органі самоорганізації населення на постійній основі з оплатою праці за рахунок коштів, переданих органу самоорганізації населення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про органи самоорганізації населення» органи самоорганізації населення – це представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов’язки на громадських засадах (ст. 21 Закону України «Про органи самоорганізації населення»).

За рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання керівник цього органу може працювати в ньому на постійній основі з оплатою праці за рахунок коштів, переданих органу самоорганізації населення.

У разі встановлення оплати керівнику відповідного органу така діяльність вважатиметься іншою оплачуваною, у розумінні Закону, незалежно від факту отримання такого доходу, що матиме ознаки порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 21. Зайняття волонтерською діяльністю

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює волонтерську діяльність.

Запитання. Чи є це порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Волонтерська діяльність – добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги.

Волонтерська допомога – роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами.

Волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про волонтерську діяльність»).

Волонтерська діяльність ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності, неприбутковості (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про волонтерську діяльність»).

Волонтер – фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про волонтерську діяльність»).

Залучати волонтерів до своєї діяльності можуть організації та установи, які є неприбутковими та внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про волонтерську діяльність»).

Отже, зайняття особою, зазначеною у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, волонтерською діяльністю не порушуватиме вимог ст. 25 Закону, якщо особа фактично не отримує оплату за таку діяльність.

Приклад 22. Участь в охороні громадського порядку і державного кордону

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, бере участь в охороні громадського порядку і державного кордону.

Запитання. Чи є це порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Коротка відповідь. Ні.

Засади участі в громадських формуваннях з охорони громадського порядку і державного кордону встановлені у Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Цей Закон не передбачає оплату членам відповідних громадських формувань.

За активну участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону заохочуються органами Національної поліції, підрозділами Державної прикордонної служби України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом оголошення подяки або видачі цінного подарунка чи грошової винагороди.

Крім того, підприємства, установи і організації за поданням керівних органів громадських формувань можуть надавати членам цих об’єднань пільгові путівки до санаторію або будинку відпочинку, додаткову оплачувану відпустку терміном до 5 днів та інші види заохочення і пільги, визначені зборами трудового колективу, за рахунок власних коштів (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»).

Отже, участь особи, зазначеної у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, в охороні громадського порядку і державного кордону не є діяльністю, яка оплачується, а винагорода, яка може бути отримана, є заохоченням за активну участь у такій діяльності, що не порушує вимог ст. 25 Закону.

Приклад 23. Робота за суміщенням посад

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, працює на посаді, яка є основною, та одночасно виконує трудові функції за іншою посадою в цьому ж органі.

Запитання. Чи є це порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (ст. 105 КЗпП).

З викладеного вбачається, що:

- - - суміщення посад обов’язково відбувається в межах одного підприємства (установи, організації);
    - суміщувана посада є в штатному розписі підприємства (установи, організації), але залишається вакантною, тобто працівник не призначається на посаду, за якою виконує обов’язки;
    - працівник не звільняється від своєї основної роботи, а лише виконує додаткову роботу у межах робочого часу за посадою, яку обіймає;
    - робота за суміщуваною посадою не відображається в табелі робочого часу, трудовій книжці працівника;
    - оплата за роботу за обійманою посадою провадиться у вигляді доплати до заробітної плати за основним місцем роботи та включається у її розрахунок.

Отже, виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, роботи за суміщенням посад не є за своїм змістом іншою оплачуваною діяльністю, в розумінні ст. 25 Закону.

Приклад 24. Зайняття посади директора або генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, одночасно обіймає посаду директора чи генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю.

Запитання. Чи є це порушенням заборони щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, встановленої п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Так.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства є одноосібним, який має назву «директор». Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови – «генеральний директор».

Ураховуючи вищезазначене, зайняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посади директора чи генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю свідчитиме про порушення вимог ст. 25 Закону.

Приклад 25. Отримання страхових виплат

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, уклала договір страхування та внаслідок настання страхового випадку отримала страхові виплати.

Запитання. Чи є це порушенням ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Ст. 25 Закону містить заборону займатись іншою оплачуваною діяльністю, а не забороняє отримувати дохід як такий, в т.ч. страхові виплати.

Приклад 26. Тренер-викладач спортивної школи

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займає посаду тренера-викладача спортивної школи.

Запитання. Чи є це порушенням обмежень, встановлених ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Дитячо-юнацька спортивна школа є закладом спеціалізованої позашкільної освіти спортивного профілю – закладом фізичної культури і спорту, який забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, визнаному в Україні (п. 1 Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 993).

Навчально-тренувальна та спортивна робота спортивної школи проводиться за навчальними програмами з видів спорту, що затверджуються Міністерством молоді та спорту України (п. 15 вказаного Положення).

Учасниками навчально-тренувальної та спортивної роботи є, зокрема, тренери-викладачі (п. 28 вказаного Положення).

До обов’язків тренера-викладача спортивної школи належить, зокрема, навчати вихованців, формувати у них вміння і навички з різних напрямів навчально-тренувальної та спортивної роботи диференційовано з урахуванням індивідуальних можливостей, інтересів, схильностей вихованців (п. 33 вказаного Положення).

За результатами аналізу зазначених норм вказаного Положення вбачається, що зайняття посади тренера-викладача спортивної школи свідчить про здійснення викладацької діяльності у закладі освіти.

Таким чином, зайняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посади тренера-викладача спортивної школи свідчитиме про здійснення ним викладацької діяльності в розумінні Закону України «Про освіту», а тому така діяльність не матиме ознак порушень п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 27. Здійснення керівництва практикою студентів

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює керівництво практикою студентів закладу вищої освіти.

Запитання. Чи є це порушенням обмежень, встановлених ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Вища освіта – це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту»).

Формами освітнього процесу у закладах вищої освіти є навчальні заняття, самостійна робота, практична підготовка та контрольні заходи (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про вищу освіту»).

Практична підготовка осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, здійснюється шляхом проходження ними практики на підприємствах, в установах та організаціях згідно з укладеними закладами вищої освіти договорами або у його структурних підрозділах, що забезпечують практичну підготовку (ч. 1 ст. 51 Закону України «Про вищу освіту»).

Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професії, формування у них, на базі одержаних у вищому навчальному закладі знань, професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності (п. 1.1 Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 08.04.1993 № 93, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.04.1993 за № 35).

Ураховуючи наведене, практична підготовка є частиною навчальної програми здобувача освіти, безпосередній керівник практики на базі практики здійснює викладацьку діяльність, оскільки його діяльність спрямована на формування у здобувача освіти практичних знань та навичок, здобутих у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією, у зв’язку з проходження навчальної програми вищого навчального закладу.

Таким чином, керівництво практикою здобувача освіти належить до викладацької діяльності, зайняття якою не становить порушення вимог ст. 25 Закону, у тому числі з отриманням оплати за таку діяльність.

Приклад 28. Надання безоплатної вторинної правової допомоги (БПД) та надання послуг з юридичного консультування / представництва

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надає безоплатну вторинну правову допомогу та інші правові послуги.

Запитання. Чи є це порушенням обмежень, встановлених ст. 25 Закону?

Відповідь. Так.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» суб’єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право на належну оплату діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Отже, поєднання основної діяльності з наданням безоплатної вторинної правової допомоги та наданням інших правових послуг (які оплачуватимуться чи можуть бути оплачені) матиме ознаки порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 29. Володіння цінними паперами (облігаціями, акціями тощо)

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, володіє акціями, облігаціями (ОВДП) та отримує дохід від них.

Запитання. Чи буде це порушувати вимоги ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Закон містить заборону займатись іншою оплачуваною діяльністю, а не забороняє отримувати додатковий дохід як такий.

Види цінних паперів наведені у ст. 8 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

Державні облігації України, акції є цінними паперами.

Облігація – це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов’язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України – умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України – умовами їх розміщення) (абз. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»).

Власники облігацій внутрішньої / зовнішньої державної позики України отримують дохід за облігаціями залежно від виду облігації (короткострокова, середньострокова, довгострокова тощо), який вираховується відповідно до основних умов випуску та порядку розміщення таких облігацій, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 80 та від 14.03.2018 № 186.

Акція – це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»).

Отже, власники акцій акціонерного товариства отримують частину прибутку такого товариства (дивіденди), оскільки за акцією мають майнові права у цьому товаристві, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства.

З викладеного вбачається, що ні власники облігацій, ні власники акцій, отримуючи прибуток у зв’язку з володінням такими цінними паперами, не здійснюють діяльність, яка б мала ознаки підприємницької діяльності або полягала у виконанні робіт та/або наданні послуг, які оплачуються або можуть бути оплачені у майбутньому.

Таким чином, володіння облігаціями та акціями особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не є порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 30. Розповсюдження книги

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, написала та розповсюдила власну книгу.

Запитання. Чи буде це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власник має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а також вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ст. 319 ЦК).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, в тому числі, літературні твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) у письмовій, електронній (цифровій) чи іншій формі.

Автором літературного твору є фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Суб’єкт авторського права має право використовувати твір будь-яким способом (способами), в тому числі розповсюджувати примірники твору (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Автор має невідчужуване право на справедливу винагороду за використання його твору у випадках, в розмірах і на умовах, передбачених законом (ст. 445 ЦК).

Ураховуючи наведене, розповсюдження особою, зазначеною у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, власного літературного твору є реалізацією її майнових прав інтелектуальної власності на твір як автора та не порушує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 31. Проходження служби у військовому резерві

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проходить службу у військовому резерві та отримує за це відповідні грошові виплати.

Запитання. Чи буде це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Військовий обов’язок включає, зокрема, проходження служби у військовому резерві (ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону про військовий обов’язок).

Резервісти – це особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України (ЗСУ), інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч. 9 ст. 1 Закону про військовий обов’язок).

З особою, яка відповідає вимогам, зазначеним у ч. 1 цієї статті, укладається контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань (ч. 2 ст. 26¹ Закону про військовий обов’язок).

Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні (ч. 5 ст. 26¹ Закону про військовий обов’язок).

За призваними на збори військовозобов’язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності (ч. 11 ст. 29 Закону про військовий обов’язок).

Резервістам на весь час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюються грошові виплати (ч. 12 ст. 26¹ Закону про військовий обов’язок).

Крім того, п.п. 1, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1644 «Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам» передбачено виплату резервістам, призваним на збори, добових (за кожний день перебування на зборах з урахуванням часу перебування в дорозі від територіального центру комплектування та соціальної підтримки до місця проведення зборів і назад), а також одноразового грошового заохочення (якщо вони виконали програму підготовки, не вчиняли правопорушень, пов’язаних із проходженням служби у військовому резерві) в передбачених цією постановою розмірах та порядку.

Враховуючи викладене, проходження особами, зазначеними у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, служби у військовому резерві не є порушенням обмеження, передбаченого у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 32. Надання послуг з медіації

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надає послуги з медіації.

Запитання. Чи буде це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Так, якщо послуги з медіації надаються на платній основі.

Медіація – це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів, а медіатор – це спеціально підготовлена нейтральна, незалежна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію (ст. 1 Закону України «Про медіацію»).

Медіація проводиться медіатором (медіаторами) на підставі договору про проведення медіації, у якому визначено умови та порядок оплати послуг медіатора (медіаторів) та відшкодування витрат на здійснення підготовки до медіації та її проведення (ст. 1, п. 3 ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 17, п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про медіацію»).

Медіатор може надавати послуги з медіації на платній чи безоплатній основі, за наймом, через суб’єкта, що забезпечує проведення медіації, через об’єднання медіаторів або індивідуально (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про медіацію»).

Медіатор проводить медіацію індивідуально як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або як ФОП.

Надання послуг з медіації на платній основі свідчить про порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 33. Експерт з акредитації освітніх програм

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займає посаду експерта з акредитації освітніх програм у закладі вищої освіти.

Запитання. Чи буде це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Так.

Акредитація освітньої програми – це оцінювання якості освітньої програми та освітньої діяльності закладу вищої освіти за цією програмою на предмет відповідності стандарту вищої освіти, спроможності виконання вимог стандарту, а також досягнення заявлених у програмі результатів навчання відповідно до критеріїв оцінювання якості освітньої програми (п. 6 розділу I Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 11.07.2019 № 977, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.08.2019 за № 880/33851 (далі – Положення).

Експерт є фахівцем, який здійснює акредитаційну експертизу освітньої програми у закладі вищої освіти (п. 1 розділу IV Положення).

Експерти здійснюють свої функції на підставі укладених із ними цивільно-правових договорів (п. 3 розділу IV Положення).

У п. 2 розділу VI Положення передбачена оплата праці керівника та членів експертних груп.

Отже, робота експерта з акредитації освітніх програм за своїм змістом є іншою оплачуваною діяльністю в розумінні ст. 25 Закону. Виконання функцій експерта суб’єктом, на якого поширюються передбачені ст. 25 Закону обмеження, свідчитиме про порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 34. Поновлення на раніше займаній посаді за рішенням суду

Опис ситуації. Особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поновлено на раніше займаній посаді за рішенням суду. Водночас особа вже займає посаду в іншому органі.

Запитання. Чи буде це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні, за певних умов.

Поновлення за рішенням суду особи, на яку поширюються обмеження, встановлені у ст. 25 Закону, на раніше займаній нею посаді створює умови, за яких виникає сумісництво.

З метою недопущення виникнення порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону особа, зазначена у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, яку суд поновив на раніше займаній посаді, повинна вжити заходів щодо запобігання виникнення у неї сумісництва.

При поновленні особи на посаді на виконання рішення суду особа набуває статусу суб’єкта, на якого поширюється дія Закону, зокрема передбачені п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону обмеження, з дня поновлення на посаді відповідно до виданого роботодавцем наказу про таке поновлення. При цьому працівник повинен бути обізнаним з наявністю наказу про його поновлення на посаді (додатково див. п. 28 Роз’яснень з питань фінансової доброчесності^[1]).

Наявність заяви особи про звільнення, відсутність на роботі (після відповідного поновлення) свідчитиме про відсутність підстав для констатації факту зайняття нею іншою оплачуваною діяльністю та порушення вимог ст. 25 Закону.

Приклад 35. Грошові виплати увільненому від роботи

Опис ситуації. Особа, увільнена від роботи у зв’язку з призовом / прийняттям її на військову службу, набула статусу військової посадової особи і водночас продовжує отримувати грошові виплати від роботодавця.

Запитання. Чи є це порушенням встановленої п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні.

Положення, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП, не містять гарантій збереження за працівниками, призваними або прийнятими на військову службу, середнього заробітку.

Водночас підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (ч. 1 ст. 9¹ КЗпП).

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (ч. 2 ст. 97 КЗпП).

З огляду на положення ч. 1 ст. 9¹та ч. 2 ст. 97 КЗпП роботодавець може самостійно встановити відповідні виплати працівникам, увільненим від роботи у зв’язку з призовом або прийняттям їх на військову службу.

Особа, увільнена від роботи у зв’язку з призовом або прийняттям на військову службу, фактично припиняє здійснювати діяльність за збереженим місцем роботи, а тому, навіть отримуючи грошові виплати від роботодавця, не вважається такою, що здійснює «іншу оплачувану діяльність» в контексті ст. 25 Закону.

Приклад 36. Входження до складу Ради з питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО)

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є внутрішньо переміщеною особою та має намір стати членом Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при районній державній (військовій) адміністрації (далі – Рада).

Запитання. Чи буде це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Ні.

Рада є консультативно-дорадчим органом при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній державній (військовій) адміністрації (п. 1 Типового положення про Раду з питань внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 № 812).

Члени Ради виконують свої обов’язки на громадських засадах (п. 15 вказаного Типового положення).

Отже, входження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до складу Ради як внутрішньо переміщеної особи на громадських засадах не вважатиметься порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 37. Викладацька діяльність за сумісництвом

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має намір займатися викладацькою діяльністю за сумісництвом.

Запитання. Чи не порушуватиме така особа вимоги ст. 25 Закону? Скільки годин на тиждень / місяць їй можна займатись викладацькою діяльністю?

Відповідь. Ні, це не буде порушенням.

Вказана норма містить винятки і не забороняє особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займатися, зокрема, викладацькою діяльністю.

Умови, за яких допускається здійснення викладацької діяльності (зокрема, але не виключно, щодо її тривалості, здійснення у робочий / позаробочий час тощо), Законом не визначені. Проте такі умови можуть визначатися в інших актах законодавства.

Приклад 38. Керівник підприємства і ФОП

Опис ситуації. Керівник державного підприємства займається підприємницькою діяльністю.

Запитання. Чи порушує такий керівник установлену в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборону займатися підприємницькою діяльністю?

Відповідь. Ні.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, які передбачають, зокрема, заборону займатися підприємницькою діяльністю, поширюються виключно на осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (тобто на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування).

Вказані обмеження не поширюються на посадових осіб юридичних осіб публічного права, у тому числі на керівників державних підприємств, і їм не заборонено займатись підприємницькою діяльністю.

Водночас, якщо у керівника підприємства виникатиме конфлікт інтересів у зв’язку з такою діяльністю, йому слід дотримуватись вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Приклад 39. Посадова особа місцевого самоврядування і член пожежно-рятувального підрозділу для забезпечення добровільної пожежної охорони

Опис ситуації. Посадова особа місцевого самоврядування одночасно є членом пожежно-рятувального підрозділу для забезпечення добровільної пожежної охорони.

Запитання. Чи є це порушенням встановленої у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні.

Для здійснення заходів із запобігання виникненню пожеж, їх гасіння, проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт можуть утворюватися пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення добровільної пожежної охорони (ч. 1 ст. 63 Кодексу цивільного захисту України).

Порядок утворення та функціонування пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 № 314 (далі – Порядок).

Членам пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони, які залучалися до гасіння пожеж або проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, може бути виплачена винагорода (ч. 11 ст. 63 Кодексу цивільного захисту України, п. 22 Порядку).

Винагорода особам, які забезпечують добровільну пожежну охорону, за час їх участі у гасінні пожеж, здійсненні пожежно-профілактичних заходів та чергувань, громадянам, які залучалися в індивідуальному порядку до робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, здійснюється згідно з укладеними цивільно-правовими договорами між такими особами та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією або органом місцевого самоврядування, суб’єктом господарювання, які залучали громадян до проведення зазначених робіт (ч. 3 ст. 126 Кодексу цивільного захисту України).

На період залучення членів пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони до гасіння пожеж, проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, проходження підготовки, перепідготовки за ними зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата за основним місцем роботи (ч. 10 ст. 63 Кодексу цивільного захисту України, п. 19 Порядку).

На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, надаються гарантії та пільги відповідно до цього Кодексу (ч.ч. 1, 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України).

Ураховуючи викладене, членство особами, зазначеними у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, у складі пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не порушує обмеження, передбаченого у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

^[1] https://wiki.nazk.gov.ua/4213/

https://wiki.nazk.gov.ua/category/konflikt-interesiv/n14-pryklady-praktychnogo-zastosuvannya-vymog-zakonu/#post5678

За матеріалами: https://surl.li/yhxelp