Родина, що об’єднує серця: у «Вільні разом» відбулося святкування Міжнародного дня сім’ї

Група людей сидить за столом із їжею та напоями. У центрі — композиції з колосками та прапорцями. Позаду — банери «Траєкторія твоєї кар’єри» та «Патронатна сім’я».

У Координаційному центрі «Вільні разом» відбувся особливий і надзвичайно теплий захід до Міжнародного дня сім’ї — свята, яке нагадує нам про найцінніше: любов, підтримку, турботу та людей, які завжди поруч серцем.

Цього дня у центрі панувала атмосфера щирості, родинного затишку та душевного тепла. Учасники ділилися сімейними історіями, згадували важливі моменти життя, говорили про силу підтримки у непрості часи та про те, як важливо берегти зв’язок між поколіннями.

Особливо щемливо звучали розповіді родин, які через війну були змушені залишити рідний дім, пережити втрати, розлуку та важкі випробування. Але попри все українські сім’ї залишаються сильними, згуртованими та сповненими віри у майбутнє.

А ще війна по-особливому змінила саме поняття сім’ї. Якщо раніше це були лише рідні по крові, то сьогодні для багатьох жителів Херсонщини сім’єю стали всі земляки. У залі були люди з Каховки, Новотроїцького, Херсона, Берислава, Нижніх Сірогоз — різні долі, різні історії, але одне спільне відчуття: ми — одна велика херсонська родина.

Шестеро літніх людей сидять за довгим столом із білою скатертиною. На столі хліб, випічка, фрукти, квіти та маленькі прапорці.

До зустрічі долучилася й начальниця Олешківської військової адміністрації Тетяна Гасаненко. Вона поділилася своїми враженнями від спілкування з родинами олешківців, які нині вимушено проживають у різних куточках України:

«Коли я буваю у родинах олешківців, які вимушено проживають в інших областях України, то відчуття родини там дуже живе та щире. Люди охоче спілкуються, намагаються продовжувати свої сімейні традиції, зустрічають земляків як рідних. Війна, як би страшно це не звучало, але дуже зблизила людей».

Двоє людей за столом із білою скатертиною та квітами. Позаду — прапори й банер «Херсонська обласна державна адміністрація».

Особливо зворушливою стала розповідь пані Людмили про духовні традиції її родини:

«Так сталося, що певний час ми жили у Донецькій області. Там у той час переважала російська мова та культура. Але мої батьки дуже любили українську пісню, українську культуру, гарно співали. Для підтримки колективу навіть у колгоспі придбали бандури, щоб звучала українська пісня. І ця любов до народної пісні передалася й мені».

Під час заходу лунали українські пісні, були щирі усмішки, теплі обійми та багато світлих емоцій. Адже сім’я — це місце, де нас люблять, чекають і завжди підтримують.

Такі зустрічі ще раз нагадують: навіть у найтемніші часи саме родина залишається нашим джерелом сили, віри, надії та любові.

Аркуш на фліпчарті з вишитою рамкою. Усередині — кольорові рукописні написи про родину й Україну. Прикріплені магніти та смайлики.